Педагог з великої літери. Новини Голос Громади

Життя складне і залежить не лише від самої людини, а й від умов, в яких вона проживає, від суспільства, від держави, громадянином якої вона є. Але завжди людині було притаманне почуття патріотизму, болю за свій народ, своїх близьких і рідних. Підтвердженням цьому стала і Друга світова війна, яка сипала випробування на долю нашого покоління 40-50-х років. Час спливає, і вже не так багато залишилося в живих учасників Великої Вітчизняної війни. І здоровя, за яке вони героїчно борються, у них вже не те, але розум, дух оптимізму, біль за підростаюче покоління не покидає їх і досі. Це освітяни, мої колеги Валентина Василівна Лісняк, Іван Григорович Пустовий, Петро Григорович Карнаух, Антон Дмитрович Цілуйко, Любов Олексіївна Столяренко, Валентина Іванівна Радомська, Віра Павлівна Шевченко, Володимир Степанович Полупан, Ганна Кирилівна Куценко і деякі інші, про яких не знаю. У 17-18 років вони – молоді, красиві – захищали свою країну, а дехто з них навіть у свої 9-12 років вже були учасниками трудового фронту, кували перемогу в тилу.

Про усіх цих людей хотілося б розповісти на шпальтах газети, але такої можливості не маю. Тому коротко розповім про одну з них – чудову людину Валентину Василівну Лісняк, яка з перших днів війни пізнала страхіття, коли під час окупації німцями рідного краю, переховувалася, щоб не погнали на трудові роботи до Німеччини. Після визволення малої батьківщини у 1943 році Валентина воювала на фронті у чині сержанта медичної служби, рятуючи життя наших бійців. Пройшла суворими стежками війни через Молдовію, Румунію, була тяжко поранена, довго лікувалася по шпиталях, а після демобілізації закінчила Харківський педінститут ім. Г. Сковороди і отримала призначення від завідувача райвно Гречки на роботу вчителем української мови та літератури у Сватівську середню школу №6.

Через 41 рік трудового вчительського шляху Валентина Василівна вийшла на заслужений відпочинок. Це справжній подвиг педагога – відпрацювати стільки років в одній школі, в одному педагогічному колективі. Спокійна, урівноважена, з творчою наснагою, вона викликала захоплення в учнів, а шану і повагу – у колег. Завдяки її наполегливій праці, більшість школярів знали напамять вірші Т. Шевченка, Л. Українки, К. Тичини, В. Сосюри, В. Стуса, виразно читали уривки з прози Олеся Гончара «Прапороносці» та інших творців української літератури. Окрім педагогічної роботи Валентина Василівна була активним громадським діячем: членом місцевої профспілки, присяжним районного суду. За плідну педагогічну працю В.В. Лісняк неодноразово відзначалася почесними грамотами райвно й обласного відділу освіти, має звання «Відмінник народної освіти».

Валентина Василівна завжди охоче ділилася своїм досвідом роботи з молодими колегами, бо довгий час керувала методоб'єднанням вчителів школи.

За участь у бойових діях Великої Вітчизняної війні В.В. Лісняк нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню, багатьма бойовими та ювілейними медалями.

Разом з чоловіком Олексієм Єгоровичем Лісняком, теж педагогом, виростили двох діток - Валерія і Любов. Але сімю спіткало велике горе – загибель сина Валерія. Сьогодні Валентина Василівна живе з донечкою Любою, яка допомагає і доглядає за матусею.

Як у краплині води моря відображено життя цієї жінки у нашому поколінні, де у кожного з нас вже дуже поважний вік. І дай Бог усім нам міцного здоровя, світлого розуму, щедрості серця, миру і злагоди. А прийдешньому поколінню хочу побажати, щоб памятали та цінували історію своїх предків, своєї країни, бо без минулого немає майбутнього у нащадків.

З повагою – Антоніна Охрімчук

На фото: родина Лісняк

Порекомендовать эту статью своим друзьям:

Педагог з великої літери

Педагог з великої літери фото:

Опрелюднення проектів рішень

Які проблеми сьогодні вирішуємо і що плануємо зробити

Новини кримінальні

Захистили проектів на 22,5 мільйони гривень

Минулого тижня до нас завітали Литовці!