Хочу, перш за все, подякувати сватівчанам, які знайшли час та можливість долучитися до наведення порядку на кладовищах міста. І якщо родичі відповідальні за впорядкування місць поховань своїх близьких і це зрозуміло, то колективи підприємств та організацій це робили по-християнські, по-людські, бо вкрай багато занедбаних та покинутих могил. Під час прибирання хтось ніс сміття до купи біля сміттєвих баків, але здебільшого кидали де захотілось (на кладовищі по вул. Смальківка-Солонці – 14 куп такого сміття, на центральному – 5, на Столбового – 4). За два тижні з території кладовищ вивезли 195 куб. м сміття, завезли 110 тон піску. Посипали всі. Дбайливі господарі посипали своїм піском, привезеним з дому, а вже зверху присипали «свіжим», завезеним комунальниками. Хто з подякою, хто з наріканнями, але слава Тобі, Господи, порядок наводили! До Проводів ще будемо завозити пісок та вивозити сміття планово.
В один з днів біля Братської могили на одному із кладовищ бачив, як прибирали учні. Роботу виконували відповідально разом із керівником-педагогом. Добре, що молодь долучається до таких робіт, за що велика вдячність. Під час спілкування школярі мені розповіли про своїх дідів, які воювали, мали нагороди. Добре, що молоді люди на прикладах своїх нащадків усвідомлюють всі жахіття війни, переживають за те, що сьогодні відбувається в країні. Разом із школярами прочитали прізвища воїнів, які поховані у Братській могилі, та дати на час їхньої смерті.
Виявилося, що загиблі були не на багато старшими за самих школярів, які сьогодні турбуються про їхнє місце захоронення, зберігаючи память про героїв Другої світової війни. Переконаний, що з дітьми треба постійно працювати, навчати, розповідати про їхніх дідів та бабусь, про свій рід, здобутки, життя… Адже молодь у нас добра. Це ми, дорослі, не знаходимо час для спілкування, іноді подаємо негативний приклад або просто мовчимо.
Сподіваюсь на те, що хвойні дерева виростуть біля гімназії і діти їх збережуть, що квітники розквітнуть, ліхтарі будуть світитися, переходи не ламатимуть, сміття не кидатимуть під ноги. Бо це потрібно для памяті про життя, для нас, для майбутнього.
Євген Рибалко