Хочу торкнутися гострої проблеми, яка існує у місті Сватове та з якою стикалися більшість мешканців, які користуються залізничним транспортом. Дана проблема - це стан залізничних посадочних платформ.
Через станцію Сватове проходять як пасажирські поїзди далекого прямування, так і приміські дизель-поїзди. І якщо останні мають по 3-4 вагони і під час посадки-висадки простягаються максимум від залізничного мосту до памятника паровозу (платформи на цій ділянці мають більш-менш задовільний стан), чого не скажеш про прямуючі через станцію пасажирські поїзди. Потяги Лисичанськ-Хмельницький, Хмельницький-Лисичанськ та Лисичанськ-Київ, Київ-Лисичанськ у середньому, майже завжди, мають близько 15, а то і більше вагонів.
Пасажирам, яким вдалося придбати квиток у так званій «голові» поїзду пощастило більше. А от тим, місця яких знаходяться у «хвості» доведеться зіткнутися із низкою незручностей.
Перше й найважливіше - це протяжність платформ. При прибутті, людям у вагонах, які не «дотягли» до платформи, доводиться зістрибувати у щебінь з висоти, яка не відповідає вимогам щодо безпеки громадян при користуванні залізничним транспортом. А здійснити посадку до таких вагонів буває зовсім нереально. От і доводиться залазити у вагон на колінах, підсаджувати та тягнути один одного разом з багажем за усі частини тіла, які стануть у пригоді... Як результат, непоодинокі випадки затримки відправлення та зриву стоп-крану потягу.
Звертаю увагу, що залізничний транспорт використовує доволі багато людей поважного віку. Як у даному випадку бути їм?
По-друге, це сам технічний стан залізничних платформ, який вже давно потребує реконструкції.
Асфальтове покриття на них вщент зруйноване, платформи мають нерівну поверхню. В результаті чого можуть виникнути негативні наслідки, особливо під час перенесення багажу.
І наостанок, це освітлення залізничних платформ зокрема й усього вокзалу в цілому. Коли намагаєшся встигнути здійснити посадку за 2 хвилини стоянки поїзду, біжиш з чималим багажем по нерівній платформі з ямами, а потім ще й по щебню до свого останнього вагону, біжиш практично наосліп, тому що платформи не освітлені, а назустріч ще прямують люди, які щойно зійшли з потягу, зовсім не хочеться отримати травму або, борони Боже, попасти під колеса потягу. Ймовірність така взимку, коли платформи покриті снігом і льодом, дуже велика.
У звязку з цим, хочу привернути увагу місцевої влади до вирішення (в межах своїх повноважень) порушеної проблеми, так як від цього залежить безпека громадян, оскільки залізничний транспорт як був, так і залишається найнебезпечнішим в Україні.
З повагою, Надія Мороз та всі пасажири залізничного транспорту, які підтримують дане звернення, стикалися з аналогічною проблемою та бажають її якнайшвидшого вирішення.