7 лютого відбувся прямий ефір, який організували журналісти радіопроекту «Донбас. Реалії» за підтримки телекомпанії «Радіо Свобода». Напередодні святкування річниці Революції Гідності журналісти запросили до спілкування найактивніших сватівчан, аби згадати події 2014 року, коли сватівські самооборонівці не пустили у місто сепаратистів. Журналістів цікавило, якими засобами була утримана українська влада на Сватівщині, як вдалося зупинити банду Мозгового, коли ті зі зброєю приїхали до міста, яким чином активісти знівелювали проведення в місті референдуму і що сьогодні найбільше турбує сватівчан?
У діалозі взяли участь міський голова Євген Рибалко, тодішній голова райдержадміністрації Олексій Борзило, командир сватівської самооборони Леонід Привалов, учасники АТО Олександр Давиденко та Олександр Звягольський, члени Громадської ради при райдержадміністрації, громадські активісти, а також керівники деяких структурних підрозділів районної ради та райдержадміністрації.
Вів передачу журналіст Денис, який у вступній промові нагадав, що Сватове – одне з небагатьох міст на Донбасі, де жодного разу не були вивішені прапори Росії чи так званих ЛНР/ДНР.
За словами Леоніда Привалова, на той час всі патріотичні сили Сватівщини згуртувались навколо Сватівської міської ради на чолі з міським головою. А коли 6 травня на посаду голови райдержадміністрації був призначений Олексій Борзило, адміністрація, правда не в повному складі, але теж приєдналася до спільної роботи по захисту сватівської території. Тоді ще не було активних військових дій з боку сепаратистів, а планувалося через місцеві референдуми та рішення рад різних рівнів потихеньку відділити Луганську область від України. «Тому на місцевому рівні нами було прийнято рішення оголосити позицію сватівчан про незгоду з пропозицією відокремлення від України, а вже після цього почали створювати загін самооборони, будували блокпости, долучилися фермери до цієї роботи», - розповідає Леонід Михайлович.
За його словами, це дало час, аби до Сватового підтягнулися військові частини ЗСУ, які в подальшому вийшли на кордони району.
Євген Рибалко додав, що відразу після анексії Криму 59 сватівчан прийшли до військкомату і записалися добровольцями захищати країну зі зброєю в руках, саме ці люди і склали кістяк самооборони. Можливо, в місті й були якісь зустрічні течії, але ініціатива залишилася за самооборонівцями. Леонід Привалов чесно дізнався, що в лавах самооборони на той час було не 500 чоловік, як оголосили, а близько 80-ти. Це було зроблено спеціально, як то кажуть, щоб ввести ворога в оману. Як би там не було, але тоді ніяких вказівок ні з Києва, ні з області не надходило, і кожна громада самостійно визначала свої дії.
Вже потім події розвивалися з шаленою швидкістю. Спочатку приїздив Мозговий, потім місцеві колабораціоністи намагалися провести референдум та блокувати війська Збройних сил України, потім вся Луганська адміністрація евакуювалася до міста Сватове, приїздили Аваков та Парубій, відбулися дислокація військових та створення військової комендатури (до речі, першої на Донбасі). Не будемо забувати про організацію в місті пункту прийому біженців, через який пройшли більше 7 тисяч осіб. А потім поблизу Сватового, за рішенням найвищого керівництва країни, були організовані склади боєприпасів української армії, які у 2015 році вибухнули, в результаті чого постраждали не тільки приміщення простих громадян та приватних підприємців, соціальні обєкти, а й були знищені три бюджетоутворюючих підприємства. Як то кажуть — реалії сьогодення.
Але ніхто не забув, що на початку всіх цих подій (з моменту побиття студентів на Майдані) у Сватовому проводилися позачергові сесії районної ради на чолі з тодішнім головою райдержадміністрації (заодно і головою районної Партії регіонів) з призивами всіх в Києві розігнати та силовими методами «встановити порядок» в країні. Саме про це говорили під час ефіру представники громадськості, які впевнені, що сепаратистські настрої тих керівників і сьогодні нікуди не поділися, а вони їх тільки приховали.
Сьогодні деякі посадовці інколи критикують на той час дії міської влади та активних громадян, але висновків так ніхто і не зробив. Може, тоді й були якісь помилки, але хочеться запитати – де були ці критикани в 2014 році, чому поховалися по домівках і не приєдналися до громадського руху, а сьогодні раптом поміняли свою позицію, пристосувавшись до реалій сьогодення, аби не втратити свої державні посади. Адже ні для кого не є секретом, коли в той неспокійний час більшість державних посадовців (в тому числі силових і фіскальних органів влади) забороняли своїм підлеглим приєднуватися до самооборонівців, погрожуючи звільненням з роботи. Через прямий ефір Леонід Привалов (офіцер запасу) звернувся до українських парламентарів ініціювати закон, який би зобовязував саме держслужбовців під час надзвичайних ситуацій першими становитися на захист інтересів та територіальної цілісності держави, незалежно від своїх політичних уподобань.
Також від учасників зібрання лунало багато жорстких претензій щодо сьогоднішньої роботи центральних органів влади. Люди скаржилися на бездіяльність державних чиновників по вирішенню проблем тих населених пунктів Луганської області, які відстояли свою незалежність тут, на місцевому рівні, а допомоги від держави так і не отримали за те, що їхнє житло постраждало внаслідок надзвичайної ситуації. Не виконується закон і по відношенню до учасників АТО, які сьогодні повернулися з фронту.
Та і взагалі - закони не працюють, а реформи на місцях не впроваджуються. Яким чином державні високопосадовці будуть завойовувати, як вони кажуть, «уми та серця» українців на окупованих територіях, якщо сьогодні простим людям живеться все важче, якщо інформаційну війну програли, а за той безлад, який сьогодні є в Україні, не понесли відповідальності всі містечкові чиновники разом із силовиками, які колись просто «здали» свої населені пункти. В результаті так званих «реформ», з кожним роком людям живеться все гірше і гірше, а ми рапортуємо, що все добре, реанімуємо мільйонні проекти по будівництву в місті басейну та багатоповерхового будинку для медиків в той час, коли тисячі сватівчан вже другу зиму живуть у розбомблених будинках.
Багато наболілих питань до відповідальних осіб лунало і з вуст представника ВПО, переселенки з окупованого Первомайська Л. Ширяєвої, яка намагається добитися справедливості. Вона наголосила, що для полегшення життя переселенців практично нічого не робиться, не зважаючи на мільярди донорських коштів та тонни гуманітарної допомоги, які надходять в область не тільки з України, а й з усього світу. Навпаки, на її думку, спостерігається тільки негативне ставлення більшості державних чиновників до переселенців. Ото такі реалії Донбасу. Недарма ще Михайло Грушевський казав: «Біда України у тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна».
І наостанок Олександр Давиденко та активіст Юрій Ірха наголосили, що Сватове ніколи ментально та історично не відносилося до Донбасу. Сватівщина завжди була частиною козацької Слобожанщини – неподільної України. Наше місто має глибоке українське коріння, тут поховані наші пращури, живуть наші онуки і правнуки, тому завжди є що захищати.
Я і сьогодні впевнена, що тільки завдяки громадянській позиції найактивнішої частини населення, Сватове залишилося вільним містом. І дуже шкода, що журналістів більше цікавила вже забута історія з приїздом до нашого міста колись живого Мозгового, аніж сьогоднішні проблеми сватівчан.
Ольга Найдьонова