В нашому місті діє громадська організація "Український історичний клуб м. Сватове". 27 січня цього року члени організації на чолі з її головою - просвітянином Дзюбою Є.С. збиралися на чергове засідання. Він же був і головним доповідачем. Тема була досить складною, навіть в нашому районному краєзнавчому музеї мало висвітлена. Мова йшла про післявоєнний (після Другої світової війни) і сучасний розвиток нашого міста. В історії, коли порівнюють рівень розвитку в конкретному році, то для порівняння беруть певні показники попереднього і сучасного часу. Під час доповіді і обговорення мова йшла про достатньо прості і всім відомі, в т.ч. і за межами міста, факти. На мій погляд, історія Сватівщини зазначеного періоду для нашого сьогодення актуальна і повчальна. Зрештою, коли-небудь буде в України безвіз і наші громадяни зможуть побачити європейські міста з їх сучасним прогресом. А що ми можемо запропонувати європейцям і невже ніколи не мали і не маємо власних досягнень?
Треба зауважити, що місто Сватове руйнувалося за російсько - української війни 2014 - 2017 років переважно під час вибухів на складі боєприпасів 29 жовтня 2015 року. Руйнування суттєві, навіть бойові дії сепаратистів влітку 2014 року не завдали таких пошкоджень і жертв - тоді солдати української армії відбили ворожі спроби захопити і зруйнувати місто. Сьогодні ми маємо приблизно ту ж картину міста, яку звикли бачити за останні чверть століття, з його підприємствами, торгівлею, транспортом, культурними і освітніми закладами, лікарнями та іншими обєктами, з обличчями сватівчан, яких ми давно знаємо і до яких звикли, а також новими людьми - переселенцями, яких доля змусила переміститися в наш край з охопленого війною Донбасу.
Але ж і до цього періоду в історії Сватівщини відбувалися події - народжувалися люди, працювали підприємства, навчалися школярі і учні тодішнього СПТУ-114, існував народний театр в будинку культури, в кінотеатрі глядачі переглядали фільми того часу, Почесним громадянином міста був космонавт Г.С. Тітов, дружина якого (в дівоцтві - Т.В. Черкас) була родом з нашого міста, колишній архітектор м. Харкова і викладач Харківського інженерно - будівельного інституту Г.Я. Смерчинська створювала художній відділ Сватівського районного краєзнавчого музею, якому у спадщину передала свої художні твори і колекції. Тому самому музею, у витоків якого стояли ентузіасти краєзнавчої справи - Семен Сокирянський, Георгій Піняков, Микола Білоцерківський та інші звитяжці. Скільки імен особистостей, талановитих, порівняно чесних, працьовитих людей можна назвати серед працівників і керівників підприємств, установ, закладів освіти, охорони здоровя і культури. Чого варті імена лікарів В.Я. Чайки, С.І. Бондаренка, Л.І. Петрової, Р.А. Дорошенко, Т. Полякова і багатьох інших... А скільки звичайних працівників в промисловості і сільському господарстві відзначилися своїми здобутками, які демонструвалися на виставках досягнень народного господарства, були відомими за межами Сватівського району.
Підприємства різних галузей обслуговували залізницю, автотранспорт, сільське господарство, будівництво, торгівлю. Одним з відомих великих промислових підприємств в м. Сватове був дослідно - експериментальний завод торгівельно - транспортного устаткування, продукція якого реалізовувалася в усіх областях України і в сусідній державі від Виборга до Тюмені та Хабаровського краю. На підприємстві існував цех роздрібного литва зі сталі, чавуну, алюмінію, бронзи, а також цехи нікелювання та хромування, деревообробний цех. Виготовлялися експериментальні зразки продукції для потреб різних галузей господарства, які експонувалися на виставці досягнень в столиці колишньої держави.
Ливарний цех був в авторемзаводі, де ремонтували вантажні автомобілі. На цьому підприємстві існувала дільниця по виготовленню сталевих тросів, які використовувалися в умовах Крайньої Півночі.
Довгий час найбільшим підприємством міста було Локомотивне депо станції Сватове, де також було ливарне виробництво, бо для ремонту паровозів необхідні були деталі, оброблені на токарному верстаті зі сталевого або чавунного лиття. На цьому підприємстві існувала так звана база запасу, де зберігалися паровози на випадок надзвичайних обставин у державі. Сьогодні це підприємство називається Моторвагонним депо.
Сватівська райсільгосптехніка з її Нижньо-Дуванським відділенням ремонтувала трактори: Т -150, ХТЗ, Білорус для Луганської, Харківської та Донецької областей.
По мірі газифікації та розвитку газового господарства на Сватівщині формувалося підприємство "Міжрайгаз", яке стало одним з найбільших у відповідній галузі України за часів його керівника Ю. Гавриленка.
В галузі енергетики великим підприємством був "Сватівський район електромереж". Тепер підприємство, що обслуговує постачання електроенергії для підприємств, організацій та населення стало приватним і має іншу назву.
Енергоносії в нашому районі постачалися, крім "Міжрайгазу", нафтобазою та складами твердого палива, один з яких належав залізниці. Залізниця в Сватовому проходить рефреном через всю історію міста від самого початку будівництва залізниці Лисичанськ – Купянськ з причини того, що мала розвинену корпоративну систему підпорядкованих підприємств, підрозділів та закладів, таких як 7-а дистанція колії, склади, бази, товарний двір і товарна контора, станція, лікарня, школа, бібліотека, будинок відпочинку та клуб і, навіть, парк залізничників.
Все назване в моєму дописі є тим, що було сказано основним доповідачем і членами громадської організації під час обговорення теми порядку денного під час засідання "Українського історичного клубу м. Сватове". Ймовірно, щось названо неточно. Головне полягає в тому, щоб залучити до діалогу про майже сучасну історію нашого міста громадян, які можуть розповісти про найбільш яскраві приклади економічних, культурних і будь - яких інших здобутків працівників підприємств, організацій нашого міста.
Шановні читачі, надсилайте, будь ласка, ваші дописи на порушену громадською організацією тему на адресу редакції "Голосу громади", бо то є цікавим, актуальним і повчальним для всіх.