Вкотре прочитала в газеті «Голос громади» посилання на статтю Шарунової про оптимізацію Пенсійного фонду, надруковану в «Новинах Сватівщини» і не втрималася, щоб не висловити свою точку зору. Тим більше, що Пенсійний фонд мені не чужий. З 1972 по 1985 роки я працювала в Совбезі, а з січня 1995 року по 2004 рік я працювала в Пенсійному фонді Сватівського району. Займалася питаннями призначення та виплати пенсій. Тому проблему знаю, як говорять «не по-наслышке».
Отже перше: щодо кваліфікації кадрів. Коли я ще працювала, то знала, що в Білокуракиному призначенням пенсії займалося тільки двоє спеціалістів (не думаю, що щось змінилося сьогодні), а у Сватовому – пять спеціалістів.
Якщо дійсно призначенням пенсій будуть займатися в Білокуракиному, то там для обслуговування Сватівського району треба буде прийняти на службу ще 5 спеціалістів з призначення пенсій.
Призначати пенсії вчать в одному на всю Україну навчальному закладі Чернігівському юридичному технікумі (тепер коледж). Але я не думаю, що випускники цього коледжу сидять в Білокуракиному з надією, що їх приймуть на роботу до Пенсійного фонду. Отже спеціалістів наберуть з «вулиць». І потрібен чималий час, щоб вони як то кажуть «вїхали в тему». В той же час в м. Сватове спеціалісти працюють вже не один рік, а дехто і не одне десятиліття. В крайньому випадку, хто працював зі мною, в їх кваліфікації і відношенні до роботи я впевнена на всі 120 відсотків. Ні в якому разі не хочу образити колег з Білокуракиного, але ось така арифметика.
По-друге. Щодо розширення точок надання послуг у віддалених селах району. Перше практичне запитання – як спеціаліст туди, у те віддалене село, добереться? Якщо центр буде в Білокуракиному, то службову машину у Сватівського ПФУ, швидше за все, заберуть. А не заберуть, то хто дасть бензин на такий вояж. Отже самотужки спеціалісту до села добиратися, чи райрада транспортом забезпечить? І ще — не з рахівницею ж йому туди їхати. А за відповідну оргтехніку (і не дешеву) хтось несе матеріальну відповідальність. Яким чином її туди будуть доправляти? Щось, ну зовсім не зрозуміло. І ще мені не зрозуміло, чому це питання обговорюють з головою райради без участі керівництва Пенсійного фонду в Сватівському районі? Чи їх уже «списали»?
І по-третє, щоб було всім зрозуміліше про що я хочу сказати, наведу приклад. Ще коли я працювала у Собезі, я обслуговувала с. Містки. Там був великий і заможний колгосп ім. Дзержинського, головою якого був батько Віти Володимирівни. Поряд з Містками є невеличке с. Барикіне. Там теж був свій колгосп, якщо не забула «Ім. 21 зїзду КПРС». Звичайно, містяни в декілька разів по всіх показниках були вище від барикінців. І тому, коли прийшла «оптимізація» колгоспів, то барикінців приєднали до Містків. А тепер уявіть ситуацію навпаки. Що б змінилося для с. Містки? Та нібито нічого. Доярки доїли б корів, механізатори обробляли б землю. Ось тільки всіх спеціалістів на чолі з головою звільнили. В Барикіно набрали б своїх спеціалістів (бо хто поїде з Містків в Барикіне на постійне проживання?). А в Містках залишили б бригади та обліковця. І тій же доярці, щоб вирішити якесь питання в бухгалтерії чи відділі кадрів треба б було якось добиратися самій в с. Барикіне. Хтось таке міг уявити? От і я ні.
То чому ж тоді так сталося зі Сватівським пенсійним фондом? Тут і спеціалісти кваліфіковані, і Сватівський район в декілька разів більший по всіх показниках, у тому числі і по кількості пенсіонерів, і умови у Сватовому підходящі. Я памятаю, як наприкінці 2003 року до м. Сватове приїздила делегація з Білокуракинського пенсійного фонду. Я водила свого колегу по кабінетах, а вона була в захваті від умов праці. Я спитала в неї: «А як у вас?». На що вона відповіла: «У нас – просто хата». Може щось за ці роки, поки я на пенсії, змінилося, але не думаю, щоб радикально. Просто прикро за наш район, за рідне місто і за своїх колег, яким загрожує безробіття.
Коли я була маленька, я якось запитала у своєї мами – чим відрізняється село від хутора? Вона мить подумала і відповіла: «На хуторі не було церкви».
Вже ставши дорослою я зрозуміла, що цим вона хотіла сказати. Адже раніше в церкві не тільки службу служили, а й виконували роботу РАГСу. Там велася церковна книга, де записували всіх народжених, померлих і тих, хто одружився. Якось в нашому РАГСі я бачила таку церковну книгу, там все грамотно велося. Потім ці обовязки взяла на себе сільська рада. Так ось я думаю, що м. Сватове потихеньку стає, ні – не селом, а хутором без свого дячка.
І вина в цьому, в першу чергу, лежить на районному керівництві. Треба було бити на сполох ще на початку року, а не тоді, коли практично все було вирішено, і не на нашу користь. І причина тут, на мою думку, одна: села, міста, район повинні очолювати вихідці цього населеного пункту. Щоб це був патріот району та своєї громади.
Я повністю згодна з тією жінкою, що писала про Просіна. Він за район стояв горою і такого б ніколи не допустив. А так… Ось пройшли вибори в міську раду. Вибрали людей з інших міст, яких ми в очі не бачили і бачити не хочеться. Бо розумієш, Сватове для них — це перша чи чергова сходинка їхньої карєри. А потім хоч трава не рости, хоч хутором Сватове стань! Може, ви й непогані самі по собі, хлопці та дівчата, але мені здається, що на Сватівщині ще не перевелися розумні люди, і ми змогли б в районі і місті обійтися без «варязьких гостей».
Т.П. Дорофєєва, пенсіонерка