Чотири пори року судилося людині прожити на своєму віку: весну, літо, осінь, зиму, тобто дитинство, юність, зрілість і старість. Але у кожного з нас життя складається індивідуально, бо залежить від різних умов та обставин. Нам, ветеранам доводиться не лише відпочивати, а й часто воювати з хворобами і звертатися до лікарні. Ми, пацієнти, не маємо право визначати фаховий рівень медичного працівника. Але своє бачення, відношення до нас, результат лікування висловлюємо своєю особистою думкою, яка іноді переростає у загальну.
Майже з того світу «витягли» мене моя сімя і лікарі Е.О. Стахнів, О.В.Стасішина, Л.С. Саранова.
Та інші хвороби продовжують мене «атакувати», бо така наша невтішна старість.
Є лікарі, які своєю вдумливістю, вимогою до себе, не поспішаючи з висновками, своїм відношенням до оточуючих викликають довіру і симпатію у хворих. Таким є лікар-терапевт Едуард Омелянович Стахнів. Він дуже порядна і чесна людина. Ще з дитинства він мав нахил до медицини, бо його матуся працювала медсестрою. А діти вміють спостерігати за батьками, які, навіть, і не підозрюють це.
Закінчивши середню школу у м. Первомайську Луганської області, де жила його родина, Едуард Омелянович вступає до обласного медінституту. Тут зустрів свою долю – Ларису Вікторівну, побралися і сімя після закінчення ВНЗ за направленням переїхала у м. Сватове (на батьківщину дружини). Тридцять років працює у Сватівському РТМО лікарем-терапевтом Едуард Омелянович. Він має славу досвідченого спеціаліста, консультує, допомагає молодим фахівцям і не тільки.
В теперішній нелегкий час Е.О Стахнів очолює амбулаторію №2 КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги». Скромний та досвідчений спеціаліст, він не має високих державних нагород, але має найвищу нагороду — високе звання, як лікар, серед мешканців м. Сватове та велику вдячність від людей.
Вірна дружина героя нашого нарису Лариса Вікторівна (теж досвідчений лікар) не тільки вже довгі роки живе поряд із коханим чоловіком, а і всіляко його підтримує. Разом працюють у лікарні, разом ходять у відпустку, разом роблять всю хатню роботу та відпочивають. І так вже 30 років. Усією сімєю доглядають за матусею Едуарда Омеляновича та його дядьком, бо розуміють, що це не лише обовязок перед батьками, а ще й приклад для нащадків.
В сімї Стахнів три Едуарди: батько Едуард Омелянович, син Едуард Едуардович і онук-школяр теж Едуард Едуардович. Син і невісточка Юлія мають вищу освіту і не одну. Сімя жила у Луганську. Але після невтішних подій 2014 року вимушені були переїхати до Сватового. Нащадки сімї Стахнів не пішли по батьківським стопам і сьогодні вимушені працювати не за фахом. У наш час це нелегко майже дня кожної родини. Втім молоде подружжя не звикло здаватися і знайшло справу, яка допомагає їм йти по життю впевнено.
Тож бажаю Едуарду Омеляновичу і його рідним міцного здоровя, успіхів, творчих злетів і трояндової життєвої дороги.
З повагою – А. Охрімчук, ветеран педагогічної праці