"Когда привезли офицера, люди, увидев авто с надписью «Груз 200», стали на колени."
Більшість з нас у своїх повсякденних клопотах іноді забуває, що в країні продовжується неоголошена війна. Справжня війна, яка приносить сльози, горе, розруху та втрати. Непоправні втрати не тільки матеріальні, а головне – людські. Кожного дня, затамувавши подих, ми слухаємо новини з передової і дуже радіємо, якщо хоча б один день пройде без смерті — чи то воїна, чи мирного жителя.
Тисячі наших бійців сьогодні несуть нелегку військову службу на передовій. Будь-який військовий зробив цей вибір свідомо. Більшість з тих, хто сьогодні захищає рідну землю на лінії розмежування, розуміють, що захищають своїх рідних та близьких, кожного з нас, хто живе на мирній території, наші будинки, про які ми так піклуємося. І ми не повинні забувати про це. Не повинні забувати, хто є ворог і чому гинуть наші військові, які щодня телефонують своїм рідним та заспокоюють їх, аби ті не хвилювалися.
Коли надходить чергова звістка про загиблого і це не стосується наших земляків, ми чомусь трохи заспокоюємось. А чи повинно так бути? Дуже прикро, що наші серця з кожним днем черствіють до чужого нещастя. Адже кожна смерть приносить непоправне горе рідним, близьким, друзям загиблого. Кожен український солдат, як і всі ми, має власні мрії, будує плани на майбутнє, піклується про родину, про власних дітей. Саме тому він обирає шлях воїна, щоб захищати все це. Більшість з нас на це просто не здатні, і не тому, що ми погані, а тому, що боїмося в першу чергу за власне життя.
Ми шукаємо будь-які виправдання своїм діям, знаходимо тисячі причин, щоб уникнути прямого протистояння з ворогом. Тому ми всі в боргу перед нашими солдатами. Ми в боргу перед рідними та близькими тих, хто поклав свої життя під час захисту України та нас з вами. І ми повинні шанувати цих людей вічно, передавати память про їхні подвиги від покоління до покоління. Тільки тоді кожен з нас звільниться від пострадянської свідомості, коли за зовнішньою показухою накопичувалися зло, дурість та ненависть до влади, до власної країни. Ми повинні памятати, що тисячі загиблих на війні, яка триває в Україні вже третій рік поспіль, віддали свої життя, аби ми продовжували мирно жити у своїх домівках, щоб наші діти ходили до школи та дитячих садочків, а не ховалися у підвалах під час обстрілів.
Не обійшла трагедія втрат і нашу Сватівщину. Нещодавно на донецькому напрямку військових дій загинув боєць підрозділу «Айдар» Юрій Олександрович Гуртяк. І хоча він з міста Сєвєродонецьк, жінка його — Надія Вікторівна разом із дитиною живуть в с. Містки Сватівського району.
За інформацією волонтера Віталія Грегора, 11 липня близько 5-ї ранку, в зоні АТО неподалік населених пунктів Тарамчук та Новомихайлівка Марїнського району Донецької області під час виконання бойового завдання, внаслідок підриву на розтяжці, закладеній російськими бойовиками, загинуло двоє бійців батальйону «Айдар» Гуртяк Юрій Олександрович (позивний «Таєць») та Комаров Ярослав Михайлович (позивний «Комарик»), а також поранення зазнав боєць на псевдоним «Зятьок».
12 липня у с. Містки пройшла церемонія прощання з нашим героєм-земляком, на якому був і Сватівський міський голова Є.В. Рибалко:
— Когда привезли офицера, люди, увидев авто с надписью «Груз 200», стали на колени. Скорбь, слезы у мужчин. Молодой, красивый парень, 30 лет от роду, сын добрых людей, сам отец маленькой девочки. Он больше всех не хотел смерти и войны на нашей земле. Прослужил добровольцем, затем подписал контракт, ему присвоили офицерское звание — был на должности командира развед-взвода. Выполняя боевое задание, погиб.
Я пообщался с молодым скорбящим комбатом… Что сказать, что спросить? Командир привез в последний путь, в отчий дом своего офицера, бойца…Все скорбят… Родители, жена, ребенок, односельчане — они еще вчера помнят Юру живым… Все говорили одинаково: «Юра — герой!». В форме и с наградами было много побратимов. 2-я афганская рота батальона «Айдар». Сватовских «афганцев» не видел. Полковник Валерий Васильевич Нагорняк — участник афганских событий и доброволец батальона «Айдар», руководитель областной организации участников боевых действий, сказал, что председателя Тарасенко не знает, а с побратимами общается часто и передавал сватовчанам привет.
История страны, народа. Не скроешь и не умолчишь о голодоморах, репрессиях, войне, Чернобыле, Афгане, АТО. Война накрывает своим кровавым крылом всех нас. Жизнь и подвиги героев, живших и живущих с нами, погибших во имя мира обязана быть примером, достойным уважения для каждого из нас, для молодежи. Их подвиги будут жить в веках.
Обелиски, памятники, мемориалы — память. Память во имя мира и будущего. Тяжело.
Сватівська міська рада та її виконавчий комітет висловлюють щирі співчуття родині, близьким, рідним, друзям загиблих. Схиляємо голови перед подвигом захисників України. Наш обовязок перед загиблими – зробити все можливе, щоб память про героїв не згасала. Ми повинні ще більше працювати, щоб відродити нашу українську державність та повернути мир в Україну.
Вічна слава героям!
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
