Втратити все. Новини Голос Громади

30 травня у Сватівському суді розглядався цивільний позов від внутрішньо переміщеної особи Олександра Коломійця до Російської Федерації. Чим же ця справа зацікавила засоби масової інформації? Олександр Коломієць вимушений був переїхати до Сватового після окупації збройними проросійськими бойовиками м. Луганськ, де він проживав та працював. У своєму позові луганчанин просить суд юридично встановити факт його вимушеного переселення з м. Луганськ внаслідок збройної агресії та окупації частини Луганської області Російською Федерацією.

У своїх поясненнях Олександр нагадав судді про факти захоплення бойовиками адміністративних будівель Луганська, після чого виникла загроза фізичної розправи над позивачем за його проукраїнську позицію. За його словами, він працював на державному підприємстві «Луганськстандартметрологія» заступником генерального директора.

Під час захоплення міста, за словами Олександра, «саме генеральний директор підприємства, який активно допомагав проросійським найманцям, “замовив” за гроші бойовикам моє фізичне знищення. Бойовики приїхали до мене додому і намагались мене затримати, але мені вдалося втекти. У звязку з тим, що я був у списках так званих ополченців на затримку, мені довелося потайки тікати на підконтрольну Україні територію».

За словами О. Коломійця, коли він переховувався в Луганську, йому постійно телефонували представники служби розвідки РФ і пропонували здатися. За словами позивача, його будинок був розграбований, а майно вивезено у невідомому напрямку. Місце роботи він втратив, залишився без засобів до існування. Переїхавши на територію, підконтрольну українській владі, спочатку Олександр займався волонтерською діяльністю, поставляючи для військових та мирного населення гуманітарну допомогу, а потім воював у добровольчому батальйоні – брав участь у визволенні Лисичанська.

Підтримувала на суді позивача представник Всеукраїнського громадського руху «Сила права» Ірина Верігіна. Ця громадська організація була створена саме для захисту конституційних прав внутрішньо переміщених осіб, учасників АТО (в тому числі поранених і полонених), сімей загиблих військових та добровольців, інших постраждалих від війни. За словами Ірини Верігіної, в Луганській області – це перший випадок захисту конституційних прав ВПО, постраждалих внаслідок агресії РФ. Подібні суди вже відбулися в інших містах України.

Наступним кроком буде позови по відшкодуванню моральних та матеріальних збитків українським громадянам від Російської Федерації, завданих внаслідок агресії цієї країни. «Всі намагаються отримати відшкодування збитків від України, але ж країна-агресор - Росія. Саме вона повинна відшкодувати всі збитки. Якщо Росія відмовиться платити, є світова практика накладання арешту на майно Росії на території України і ЄС. Наша організація допомагає всім, хто постраждав від агресії Росії, в тому числі і кримчанам. На нашому офіційному сайті є інтерактивна карта. Якщо натиснути на область - з'являються наші контакти, дані, телефони. Громадяни до нас звертаються, а наші юристи та експерти доводять, в результаті чого постраждала людина», - розповідає Ірина Верігіна.

Враховуючи всі обставини справи, Сватівський суддя С. Юрченко задовольнив цивільний позов О. Коломійця у повному обсязі. Щось мені підказує, що це тільки «перша ластівка» подібних позовів.

Понад два мільйони українських громадян безпосередньо постраждали від російської збройної агресії, втратили близьких, отримали поранення, каліцтва, психологічні травми, втратили житло, роботу і особисте майно під час збройного конфлікту. Сьогодні вони найбільш незахищені в соціальному і економічному планах. Для того, щоб дати цим людям шанс на новий старт у житті, можливостей української держави явно не вистачає. А ще потрібно буде відновлювати інфраструктуру, зруйновану війною. Очікувати, що всі проблеми постраждалих будуть вирішені за рахунок міжнародної допомоги, також не доводиться. Цілком справедливо вважати, що значна частина навантаження по фінансуванню відновлення країни і нормального життя людей, постраждалих внаслідок війни, повинна лягати на державу-агресора, яка має компенсувати збиток, нанесений Україні та її постраждалим громадянам.

Стягування репарацій з держав-агресорів має глибоке історичне коріння, починаючи аж із раннього Середньовіччя. У ХХ столітті найбільш показовим прикладом є репарації, які була змушена сплатити Німеччина після Другої світової війни. Найбільше Німеччина виплатила СРСР – $10 млрд. (за курсом 1938 року). Окрім того ще до кінця війни радянське керівництво фактично пограбувало німецьку територію, яка перебувала під його окупацією (майбутню НДР).

Ще не існуючий у роки Другої світової війні країні Ізраїлю Німеччина тільки до 1965 року сплатила компенсації у розмірі 3 млрд. марок ($750 млн.). Ще 450 млн. марок ($110 млн) Німеччина сплатила міжнародній організації – "Конференції з матеріальних претензій євреїв до Німеччини" за цивільними позовами громадян. Ці ресурси та кошти, інвестовані в основний капітал Ізраїлю, врятували молоду країну від тяжкої економічної кризи й відіграли важливу роль в утворенні економіки держави. Загалом Німеччина вже виплатила країнам, постраждалим під час Другої світової війни, понад 72 млрд. євро як компенсацію за злочини, вчинені нацистами.

Чи відповість Росія за всі злочини, які вчинила на території України, на мою думку, питання часу. Головне, щоб керівництво України в період політичних чвар не забувало про інтереси держави та її громадян.

Ольга Найдьонова

Порекомендовать эту статью своим друзьям:

Втратити все

Втратити все фото:

Опрелюднення проектів рішень

Які проблеми сьогодні вирішуємо і що плануємо зробити

Новини кримінальні

Захистили проектів на 22,5 мільйони гривень

Минулого тижня до нас завітали Литовці!