Дорогі земляки, сватівчани, мешканці
Сватівського району, гості нашого міста!
Шановні воїни-визволителі, сивочолі ветерани, герої трудового фронту, воїни АТО, ліквідатори аварії на Чорнобильскій АЕС, воїни-інтернаціоналісти, шановна громадськість та молодь Сватівщини!
Сьогодні урочистий та особливий день. Ми зібралися разом на майдані Злагоди, бо нас обєднало величне свято, свято мужності та звитяги, свято, яке єднає всіх нас вже більше 70 років – День Перемоги!
Я прошу всіх присутніх привітати головних «винуватців» свята, які знайшли в собі сили відвідати сьогоднішній захід, людей, чиє життя вже давно стало легендою, — сивочолих солдатів Великої Вітчизняної, учасників бойових дій та інвалідів війни — Безуглого Василя Омеляновича, Борзенкова Миколу Федоровича, Кислого Івана Терентійовича, Пустового Івана Григоровича, Черткова Івана Івановича, Жарко Єлизавету Олексіївну, Данильченка Федора Семеновича і всіх учасників трудового фронту, дітей війни, всіх ветеранів, життєва доля яких повязана з війною. Саме покоління цих людей на 70 років подарувало нам мир та спокій.
Полумя Другої світової війни, складовою частиною якої була Велика Вітчизняна війна, палахкотіло шість довгих років. У вир війни було втягнуто 61 державу. Битви йшли на територіях 40 країн Європи, Азії та Африки, на неосяжних морських та океанських просторах. Армії воюючих сторін нараховували понад 110 мільйонів чоловік. Війна забрала більше 50 мільйонів людських життів.
Військові дії Другої світової війни відбувалися на території України 40 місяців (з 22 червня 1941 року по 28 жовтня 1944 року). Загальні людські втрати України становили близько 9 мільйонів осіб. Понад 2 мільйони українців вивезли на примусову працю до Німеччини. Повністю або частково на території України було зруйновано 700 міст і 28 тисяч сіл. Без даху над головою залишилися 10 мільйонів осіб. Було знищено понад 16 тисяч промислових підприємств.
Великі втрати понесли всі народи тодішнього Радянського Союзу, котрі обороняли, а потім визволяли Україну. Та нашій країні випала трагічна доля геополітичного центру військових дій. Відомий західний політик Уїнстон Черчилль писав: «З-поміж усіх народів, які опинилися під владою Німеччини, чи не найбільше постраждав український. Але разом з тим він ціною мільйонів своїх представників зробив величезний внесок у Перемогу!»
Перед початком Другої світової війни українські землі були розєднані та перебували у складі чотирьох держав, що мали різний соціальний і суспільно-політичний устрій, стали важливим дестабілізуючим чинником політичного життя у Європі. Це робило українське питання вузлом серйозних суперечностей, а “українську карту” – серйозним козирем у великій дипломатичній грі. Німеччина, яка розпочала у 1939 році війну за розширення “життєвого простору”, активно претендувала на українські землі.
В середині 1941 року населення України становило 41 млн. 657 тис. чоловік, а територія складала 565 тис. кв. км. Процес консолідації української нації вступав у завершальний етап, більшість українських земель обєдналися разом. Воззєднання українців у межах однієї держави вперше за багато століть стало визначною подією і важливим кроком у розвязанні українського питання. Але не судилося українцям в той час створити свою державність.
22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна, яка тривала 1418 днів і ночей, вона забрала життя у більше ніж 9 млн. українців. Відповідно до гітлерівського плану “Барбароса”, війна з СРСР повинна була закінчитись за 6-8 тижнів. Проти України була зосереджена група армії “Південь”, в яку входило 13 корпусів і 57 дивізій. До середини червня фронт стратегічного наступу гітлерівських військ досяг 3000 км, глибина вторгнення на головних напрямках 400-600 км. За три тижні війни 28 радянських дивізій були розгромлені, а ще 72 дивізії втратили 50 і більше відсотків особового складу. Вже 16 липня Гітлер поставив завдання про приєднання до третього рейху радянських територій – України, Білорусії, Прибалтики та інших, де навіть вже були призначені губернатори. Але 18 вересня 1941 року фюрер Адольф Гітлер припиняє наступ на Москву і переорієнтовує головні удари на Ленінград та Київ, зазначивши, що наступ на столицю України – безпосереднє стратегічне завдання. Така зміна пріоритетів була обумовлена цілим комплексом чинників: економічними – захоплення України суттєво «підривало» військово-промисловий потенціал СРСР і забезпечувало Німеччину ресурсами для подальшого ведення війни, адже напередодні війни економічна складова України в Радянському Союзі становила: з видобутку вугілля – 50,5%, залізної руди – 67,6%, по виплавці чавуну – 64,7%, сталі 48,9%. Лише у Харкові за півроку виготовили стільки танків, скільки мав вермахт на початку другої світової війни;
військовими – окупація України не тільки створювала вигідний плацдарм для подальшої експансії, а й давала змогу “нейтралізувати” Крим, який Гітлер називав “радянським авіаносцем для нанесення ударів по румунським нафтовим свердловинам”;
морально-політичними – взяття Києва могло підняти рейтинг Німеччини на міжнародній арені, зміцнити моральний дух фашистських військ на фронтах.
Тому головною військово-стратегічною подією літньо-осінньої кампанії 1941 року стала оборона столиці України — Києва. Вона тривала з 11 липня по 26 вересня. Більше 100 тисяч вояків втратили гітлерівці в боях за Київ, але після прориву Південно-Західного фронту захисники опинилися перед загрозою оточення і вимушені були залишити столицю України. Внаслідок прорахунків радянського командування в кільце оточення потрапили дві радянські армії чисельністю 660 тис. чоловік, серед яких 60 тис. особового складу були командири.
Важливе значення в перші місяці війни мала і оборона Одеси, яка тривала 73 дні, та битва за Кримський півострів на початку 1942 року. Наприкінці серпня ворог захопив Дніпропетровськ. Одночасно німецькі танкові групи вийшли в район Чернігова, а 25 жовтня після жорстоких боїв гітлерівці вдерлися до Харкова. На кінець 1941 року німці окупували майже всю Україну, крім східних районів Харківської, Донецької та Ворошиловградської областей, які обороняли війська Південно-Західного та Південного фронтів. Після того як 22 липня 1942 року радянські війська залишили місто Свердловськ Ворошиловградської області, закінчилися оборонні бої на території України.
За рік тяжких боїв була втрачена майже вся територія України. Сьогодні відомо, що на українській землі у перший рік війни вермахт втратив більше одного мільйона солдат. Наші воїни, які воювали за Україну, зробили неабиякий внесок у зрив плану німецького “бліцкригу”. Розчленувавши Україну, розмежувавши її кордони, гітлерівці сподівалися назавжди розтоптати українську державність, підірвати єдність, волю й силу народу до організованого опору.
Жорстокий окупаційний режим панував того часу в України. “Новий порядок” позбавляв населення українських земель будь-яких громадянських прав. Грабувалися і нищилися матеріальні і культурні цінності. З музеїв вивезли 40 тис. найбільш цінних творів мистецтва. Ешелонами відправлявся до Німеччини український чорнозем. Під час окупації 2,4 млн. чоловік було депортовано на примусові роботи. Місцеве населення підлягало витісненню в північні райони або знищенню. Так протягом 103 тижнів окупації Києва у Бабиному Яру було розстріляно більше 200 тис. чоловік. Серед них були євреї, українці, росіяни, поляки, цигани та представники інших народів. Бабин Яр став однією із найбільших інтернаціональних могил. У червні 1943 р. перестало існувати Львівське гетто, де було страчено 130 тис. чоловік. Всього на території України діяли 180 таборів смерті, де було страчено 1 млн. 366 тис. радянських військовополонених. Відомо про не менше 250 місць масових розстрілів українського населення. “Фабрики смерті” діяли в Києві, Львові, Дніпропетровську, Харкові, Кіровограді та в інших містах.
У надзвичайних умовах українці починають єднатися і залучати усі сили та ресурси для ведення війни. Захищаючи життя і свободу своєї Вітчизни, українці разом з іншими народами зробили значний внесок в розгром гітлерівської Німеччини. Вже у 1941 році разом з евакуацією 550 підприємств з України на схід виїхали 3,5 млн. наших громадян. Вони долучилися до робіт на оборонних підприємствах, в наукових установах, у сільськогосподарському виробництві в Казахстані, Узбекистані, Киргизії, Таджикистані, Туркменії. Українцями було зібрано багато металевого брухту та коштів на будівництво танків, літаків, закупівлю теплих речей для фронту тощо. Тільки у фонд оборони громадяни України зібрали близько 2 млрд. крб.
Значний вклад у зміцнення боєздатності Червоної Армії внесли наші вчені, що працювали в евакуйованих установах. Завдяки запровадженню на танкових заводах Уралу швидкого автоматичного зварювання, запропонованого колективом інституту електрозварювання під керівництвом академіка Є.Патона, значно зросло виробництво найкращих на той час танків Т-34 та КВ, інших видів бойової техніки. Багато тисяч поранених воїнів було повернено до лав діючої армії завдяки плідній діяльності медиків на чолі з видатними вченими України — О. Богомольцем, М. Стражеском, В. Філатовим та іншими.
Величезною допомогою діючій армії стала партизанська та підпільна боротьба в тилу ворога. Вже в середині 1942 р. на окупованій території України діяло 760 партизанських загонів і значна кількість підпільних організацій. Військова операція під кодовою назвою «Рельсова війна «Концерт» дала свої результати. Рейди під керівництвом С.А. Ковпака, М.І. Наумова, О.Ф. Федорова, О.М. Сабурова та інших сприяли розгортанню і активізації всенародної боротьби в інших окупованих районах. За роки війни партизани вбили або взяли в полон 1,5 млн. ворожих солдатів і офіцерів, пустили під укіс 21 тис. поїздів, знищили 2300 танків, 1100 літаків тощо.
Сватівській землі дісталась складна військова доля. Тільки в перші дні війни з нашого міста на фронт було мобілізовано 2 тисячі чоловік. Хтось був знайомий з військовою справою, вмів користуватися військовим знаряддям та стріляти, хтось вперше взяв до рук гвинтівку, але сватівчани не знали страху, бо вони йшли захищати свій рід, своє місто, свою країну! А ті, хто залишався, жили одним — все для фронту, все для Перемоги! На потребу армії працювали борошномельний, олійний та спиртовий заводи, хутрово-шкіряний цех. У міжрайонній майстерні капітальних ремонтів було налагоджено випуск болванок для снарядів і башмаків для гусениць танків, в депо станції Сватове було організовано ремонт танків та автомобілів. Всього було відремонтовано 150 бойових машин. Підприємствами міста було виготовлено і відправлено на фронт 300 військових кінних повозок, обладнаних повним комплектом кінської збруї, швейні майстерні виготовили 1500 комплектів обмундирування для солдат. Молодь Сватівщини в серпні 1941 року взяла активну участь у Вседонецькому суботнику, а зароблені кошти було перераховано на будівництво літака «Комсомолець Ворошиловграда» .
У жовтні 1941 року фронт наближався до нашого міста. Було розпочато евакуацію обладнання промислових підприємств та майна колгоспів і радгоспів. В місті розташувалися штаб і різні підрозділи 57-ї та 9-ї армій, на польовому аеродромі базувалася 16-та Одеська авіаескадрилья, пізніше - окрема ескадрилья 271-го авіаційно-винищувального полку, на базі якого було сформовано 92-й АВП, розгорнув свою дислокацію 5-й кавалерійський корпус. На початку 1942 року в місті базувався штаб південно-західного напрямку. Оскільки Сватове знаходилося в зоні прифронтової смуги, саме тут було організовано та працювало 19 військових шпиталів, які розміщувалися в приміщеннях шкіл, будинку культури та інших придатних для лікуванні поранених будівлях. Все місто намагалося надати будь-яку допомогу: селяни забезпечували шпиталі продуктами харчування, мешканці - здавали кров, приносили лікарські трави, білизну, бинти, працювали санітарками, медсестрами, прибиральницями.
9 липня 1942 року — ця дата назавжди залишиться чорним днем в історії району та міста. Саме в цей день місто було окуповано німецькими, румунськими та італійськими військами. Нам важко зараз уявити собі, що відбувалося тоді в душах та серцях жінок, матерів, дітей. Перед окупаційним режимом стояло складне завдання — підкорення населення та економічне пограбування території. Трудова повинність, податки, фізичні покарання та знищення, вивезення працездатного населення на роботи до Німеччини, голод, тортури — через все це пройшли наші співвітчизники. Пройшли з гордо піднятою головою, з негнучкими спинами та міцним переконанням в силу свого народу, в свою святу справу - захищати Вітчизну!
Початок 1943 року, незважаючи на сильний мороз, був гарячим від вибухів снарядів. Повітря в Сватовому було розпеченим від автоматних черг, земля була мокрою від крові загиблих. Героїчними зусиллями воїнів військових підрозділів 350-ї, 172-ї, 267-ї, 57-ї гвардійських, 195-ї стрілецької дивізій, 106-ї окремої стрілецької бригади, 170-го гвардійського стрілецького полку 57-ї гвардійської дивізії вся територія Сватівського району була звільнена. 31 січня над нашим містом замайорів червоний прапор. Сватівщина скинула з себе страшний тягар окупації, але до закінчення війни було ще далеко!
Ще не сяяли на гімнастерках наших земляків Аксакова Миколи Миколайовича, Лисенка Олексія Гнатовича та Молодана Андрія Тихоновича по три ордени Слави. Ще не знали сватівчани про подвиги 24-го прикордонного полку, яким командував сватівчанин, підполковник Капустін Степан Єлисійович, який прославився у багатьох боях від Північного Кавказу до Берліну. Не сяяла ще і зірка Героя Радянського Союзу на гімнастерці полковника Рогальова Петра Леонтійовича, бо це високе звання він отримає у 1945 році. Ще не був тяжко поранений командир артилерійського дивізіону, гвардії капітан Василенко Сергій Васильович, бо це також станеться у 1945 році.
На всіх фронтах і у всіх військових баталіях наші земляки - сватівчани були в перших рядах та шеренгах, мужньо били ворога на своїй землі і визволяли братні народи від фашистської неволі, бо разом з усіма народами колишнього Радянського Союзу об'єдналися в одну життєдайну та непереможну силу, міць якої в любові до рідної землі та свого народу!
Разом з чоловіками мужньо воювали на фронтах війни і жінки. Хоч у війни і не жіноче обличчя, але скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога. Жарко Єлизавета Олексіївна, Гаврилова Варвара Павлівна, Кармазіна Пелагея Андріївна, Кривошея Ксенія Дмитрівна, Лісняк Валентина Василівна, Мирна Ганна Іларіонівна, Покатілова Ганна Максимівна, Попова Ганна Миколаївна, Розумна Таїсія Дмитрівна, Романова Раїса Іллівна, Тішакова Марія Порфирівна, Щіпун Марія Андріївна, Щербак Олександра Макарівна, Яценко Таїсія Андріївна та багато інших таких чарівних, тендітних сватівчанок ставали сильними, жорсткими, мужніми, загартованими, сміливо дивилися ворогу у очі і наближали велику Перемогу.
Зазначимо, що мільйони українців – наші діди та прадіди – під час війни брали участь в усіх військових операціях – «Тайфун», «Уран», «Цитадель», «Кутузов», «Полководець Румянцев», «Оверлорд», «Багратіон», «Берлінська операція». Початком звільнення території України від окупантів стала Сталінградська битва. Вже 18 грудня 1942 р. в ході контрнаступу радянських військ було звільнено перший український населений пункт – с. Півнівку тодішньої Ворошиловградської області. До лютого 1943 р. ворога було вигнано із значної частини Донбасу та Харківщини. Велику роль в очищенні української землі від фашистської скверни відіграло форсування Дніпра (вересень-листопад 1943 р.). 6 листопада 1943 р. радянські війська оволоділи столицею України - Києвом. Правобережна Україна була звільнена від гітлерівців в ході Корсунь-Шевченківської та Рівненсько-Луцької операцій (січень-лютий 1944 р.). В травні 1944 року було визволено Крим, а 27 червня 1944 р. – місто Львів. На початку жовтня 1944 року була повністю звільнена від окупантів територія України в межах кордонів червня 1941 р., а наприкінці цього місяця війська 4-го Українського фронту вигнали ворога із Закарпаття.
680 діб тривала безпрецедентна битва за визволення України. кожна пядь української землі була окроплена кровю як радянських солдатів, так і ворогів. Середньодобові втрати, коли бої досягали найбільшого напруження, становили 68 тис. чоловік. Радянські воїни при звільненні України вкрили себе невмирущою славою. Вони здійснили тисячі подвигів, поклавши своє життя на вівтар майбутньої Перемоги.
Визволення України від фашистських загарбників має виняткове значення для історичної долі нашої держави, оскільки вигнання гітлерівців означало відродження і повернення з небуття української державності. Україна як субєкт державного права перестала існувати під час окупації фашистами, але знову відродилася після звільнення від німецьких загарбників.
Воїни-українці брали активну участь в боях за визволення інших країн аж до повного розгрому фашистської Німеччини. Так, лише при штурмі Берліна звання Героя Радянського Союзу отримали 108 українців.
На всіх фронтах, у всіх діючих арміях, воювали і наші земляки-сватівчани. Низько схиляємо голову перед їхніми мужністю, звитягою, вірністю своєму народу та своїй рідній землі.
Сьогодні 29 інвалідів та учасників бойових дій Великої Вітчизняної війни проживає в нашому місті. Четверо з них – 1922 року народження – зустрічають свою 94-ту весну та 71-шу весну від Дня Перемоги 1945-го року. 71 рік тому Європа плескала вам в долоні як воїнам-визволителям.
Здоровя вам, шановні, миру, доброї памяті та людської вдячності.
На жаль, сьогодні ваші онуки та правнуки не мають можливості відсвяткувати цей день поряд з вами, бо вимушені зі зброю в руках обороняти рідну українську землю. Українській народ прагне миру! Український народ прагне розбудовувати країну, піднімати економіку. Україна – мирна країна! А всім тим, хто привів війну на нашу землю, треба памятати легендарний вислів – «Хто прийшов до нас з мечем, від меча і загине».
Слава воїнам Великої Вітчизняної!
Слава сватівчанам – героям!
Слава захисникам своєї Батьківщини!
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
