З ювілеєм Вас, Валентино Іванівно!

    По-різному складаються людські долі, але вона вважає свою щасливою, хоча життя часом не лише спливало, як тая тиха річечка, а й здіймало бурхливі хвилі, які доводилося долати і перемагати.    

    — Життя прожити — не поле перейти, — говорить Валентина Іванівна Радомська. Але й на зимовій станції, до якої прибув її життєвий потяг і на якій вона відзначає свій 85-річний ювілей, вона зберегла світлий розум і тепло душі й дарує їх не тільки рідним, а й колишнім вихованцям, друзям і просто хорошим людям.  

    Тридцять шість років педагогічної діяльності — і лише 2 записи у трудовій книжці: про прийняття на роботу вчителькою НСШ №4 і про звільнення з цієї посади в цьому ж закладі у зв’язку з виходом на заслужений відпочинок. Сотні дітлахів, які пішли у світ освіченими, працелюбними, порядними, та більше півстоліття поруч з коханим чоловіком Сергієм Михайловичем — ось той великий здобуток, який надбала за все своє життя ця прекрасна жінка.  

    А народилася Валентина Іванівна 26 липня 1926 року у Сватовому. До 1941 року закінчила 7 класів НСШ №4 і продовжила навчання у 38-й середній залізничній школі. Та почалася війна, хлопці-однокласники пішли на фронт, а їхній 10 клас вже після визволення міста від німців перевели до СШ №7, яку вона й закінчила 1945-го року.  

    Під час окупації дівчина, щоб не потрапити до Німеччини, пішки добралася зі своєю знайомою до Харкова, де жила у родичів. Хтось доніс на неї, що живе без прописки, але німцям і поліцаям вже було не до неї — їх погнала Червона Армія.  

    Після війни на Сватівщині не вистачало вчителів, і відділ освіти організував курси підготовки педпрацівників. На них навчалися і Валентина Іванівна, і Неліна Андріївна Матлякова (Павлова), і Лідія Олексіївна Рибальченко, і багато інших. Після закінчення курсів усі були направлені до шкіл міста й району.  

    Юна вчителька Валя одержала призначення до НСШ №4. Сумлінна, працьовита, вона постійно була у пошуку ефективних методів навчання і виховання. Заочно закінчила філологічний факультет Харківського вчительського інституту. Любов до російської мови та літератури ще у шкільні роки прищепила їй Любов Корніївна Новохатська.  

    Валентина Іванівна користувалася шаною і повагою учнів та їх батьків, з якими ходила у походи, їздила на екскурсії не лише по району і області, а й до різних міст колишнього Радянського Союзу. Не одне покоління пройшло через серце і теплі руки педагога. З гіркотою згадує вона тих колег і учнів, яких вже немає серед живих, і завжди радіє зустрічі з тими, хто не забуває свою вчительку.  Таких багато. Вони приходять, приїздять, телефонують, вітають зі святами. Серед них — М.О. Шерстюк, С.П. Ющенко, Л.І. Іващенко, Ю.С. Немерович, І.І. Котляров і багато інших. Теплотою і радістю світяться очі Валентини Іванівни при зустрічі з колегами колишньої НСШ №4, ЗОШ №2, ЗОШ №8.  

    Поруч з нею завжди її опора — перший порадник і друг, чоловік Сергій Михайлович. Не завжди їхня життєва стежина була встелена трояндами. Та взаєморозуміння, підтримка, єдність поглядів, любов і ласка допомагали долати труднощі. Вони виростили хорошу доньку Галину, онучку Людмилу, люблять і поважають зятя Анатолія. А ті ніколи не полишають стареньких на самоті, без уваги і турботи.  

    Валентина Іванівна Радомська за плідну вчительську працю неодноразово нагороджувалася почесними грамотами, турпоїздками та іншими відзнаками. Вона — учасниця трудового фронту у Великій Вітчизняній війні, допомагала у будівництві залізничної електростанції. Своє життєве поле пройшла достойно і з гордістю.  

    Вітаючи з ювілеєм, бажаємо Вам, шановна Валентино Іванівно:  

    Счастья Вам земного,  

    Радости — чтоб не счесть,  

    И здоровья желаем много,  

    Не терялось бы то, что есть!