Сотник, обозний, а з 1751 по 1765 роки – полковник Ізюмського полку. Федір Федорович був енергійним, талановитим полковником серед козаків Слобідської Української губернії, користувався довірою імператриць Єлізавети і Катерини ІІ-ої, про що свідчать укази та рескрипти на його імя. На подарованій імператрицею землі біля річки Дуванки він заснував та заселив підданими черкасами слободу Нижня Дуванка. В 1737 році збудував там храм на імя Великомученика Федора Стратила, якого вважав своїм янголом-охоронцем. Приміщення храму декілька разів перебудовувалося, сьогодні в ньому розташований Нижньодуванський будинок культури.
В період його полковничої служби на Слобожанщини серед козацької старшини і обивателів було невдоволення указом імператриці про збір нового окладу (податку) на полкових служивих. Винним у пожвавленні смути серед слобідських старшин був названий і Ізюмський полковник Ф.Ф. Краснокутський. Він відкрито проявляв незадоволення указом Катерини ІІ-гої про реформацію слобідських полків і збору нового окладу. Федір Федорович закликав козаків до організованого виступу на захист козацьких свобод, розповсюджував листи, просив вищестоящу канцелярію послати до Петербургу представників від козацтва і старшин з проханням збереження на Слобожанщині старих порядків. Про його активну діяльність незадоволенням уряду було зрадницькі повідомлення в губернське управління. Краснокутського Ф.Ф. було заарештовано по справі намісницького управління, позбавлено звання полковника, всіх привілеїв, майно було відібрано на користь державної казни, а самого Федіра було відправлено у заслання до Казані.
Самі ж селяни (черкаси) Нижньої Дуванки стали називатися казенними, тобто державними козаками – черкасами.
Дружина полковника Ф.Ф. Краснокутського Параска Олександрівна їздила до Петербургу до цариці Катерини ІІ-ї з проханням залишити їй дворянський титул і частину майна. Їй залишили хутір Олексіївка Купянського округу (повіту), дворянський титул та частину майна.
Ізюмський полк, де Федір Краснокутський служив, захищав кордони держави від набігів татар і турків. У 1736-1739 роках тоді ще сотник Краснокутський брав участь у війні з Туреччиною, штурмував Перекоп. В 1756-1763 роках у семирічній війні зі шведами козаки Ізюмського полку прославилися мужністю та героїзмом. За ці бойові заслуги Ізюмський полк був відзначений царським указом. Весь зворотній шлях з поля бою до Ізюму козаків вітало населення міст та сіл як переможців.
У 1757 році Ізюмський полк брав участь у війні Росії з Пруссією, в якій прусська армія потерпіла поразку під Кунерсдорфом. В 1760 році корпус генерала Чернишова, в складі якого був Ізюмський полк, брав участь у взятті Берліна, а у 1761 році війська під командуванням П.А. Румянцева взяли фортецю Кольберг в результаті третьої за рахунком, чотиримісячної за тривалістю облоги. Успіх російських військ, у складі якого воювали 16 тисяч козаків, розбив і розвіяв міф про непереможність прусського війська. В цих боях особливий героїзм проявили воїни Ізюмського полку, де полковником був Ф.Ф. Краснокутський.
Наприкінці 1765 року за царським указом слобожанські полки були перетворені на гусарські, і вже козаки Гусарського (Ізюмського) Слобожанського полку проявляли героїзм в майбутніх битвах, особливо під час Вітчизняної війни 1812 року. В Росії в ті часи про цей полк була серед військових популярна пісня, у приспіві якої звучали такі слова: «…и нет у матушки России славней Изюмского полка…».
Традиції героїзму козаків Ізюмського полку продовжувались і в часи революції, і в часи громадянської війни.
Краєзнавець Г.Т. Плющ