вернуться на главную страницу сайта

Официальная страница газеты "Сватовские ведомости"

Всё о "Сватовских ведомостях"    

Письма читателей
 

Куди б не дули вітри політики... Герої залишаються Героями

Є у нашому місті вулиця і школа, які носять ім’я Героя Радянського Союзу Павла Коваленка. Здавалося б, чисто сватівське прізвище, адже у нас Коваленки, є у кожному селі, та й чимало жителів райцентру носить таке прізвище. Та Павло Васильович народився дуже далеко від Сватового аж у Казахстані. І все ж доля розпорядилася так, що його Ім'я навічно пов'язано і з нашим Сватовим...

Зараз, коли все далі й далі від нас війна, чимало дослідників тих подій намагаються судити про неї по-своєму. Нажаль, чимало і таких, хто намагається накласти політику на людські долі, на почуття солдат, які захищали Батьківщину. Це зараз, з висоти років, можна так легко ковзатися на таких поняттях, як „ідеологія”, «режим». «патріотизм». Інколи доходить до відкритого блюзнірства. Мовляв, чимало героїв надуманих, стверджують ніби і звання Героїв Радянського Союзу видали за спеціальним планом.

Для нащадків Героя Радянського Союзу П. Коваленка ці твердження звучать дико і абсурдно, бо для них пам'ять про батька, діда і прадіда - не щось абстрактне і віддалене. Саме тому в родині акуратно зберігаються вирізки з фронтових і післявоєнних газет, фотокартки рідної людини. І всі члени родини, коли тільки починають усвідомлювати свою сутність, довідуються, що народилися саме в родині Героя. Нащадки Павла Васильовича стверджують, що це не тільки тішить родинну гординю, а й багато до чого зобов'язує. А тому свято 9 травня для нащадків Героя сповнене реальним змістом, а не пустопорожніми словами про героїзм радянських воїнів.

Як же молодий чоловік, який виховувався у дитячому будинку у Казахстані, потрапив до Сватового? А пояснення просте - його сюди привела любов. Справа в тому, що дружина Павла Васильовича - сватівчанка. І перед війною молоде подружжя переїздить до нашого міста. Звідси розпочався і фронтовий шлях майбутнього Героя.

Коли перечитуєш архівні матеріали про Павла Васильовича, то розумієш, що придумати таку сміливість, кмітливість і безмежну любов до Батьківщини, яку виказував фронтовик, просто неможливо. Він легко справлявся з будь-якою технікою, чи то танк, чи авто, володів будь-якою зброєю, йому вдавалося фантастично громити ворога ворожою ж технікою. Бо офіцер у найскладніших ситуаціях не втрачав ні віри, ні надії і впевнено йшов до своєї Зірки. Хоча можна з упевненістю стверджувати, що саме про нагоду Павло Васильович не думав. Він був одним з тих, для кого поняття патріотизм було наскрізь зрозумілий. Він просто захищав Батьківщину, рятував майбуття для дітей і онуків.

Ось кілька епізодів з його фронтової біографії. На початку війни наші війська відступали. Судилося в одній з відбитих груп бійців у Білорусії відступати і Павлу Васильовичу. Солдати, які навіть ще не набули певного військового досвіду, дуже важко переживали оточення. Моральний дух падав на очах. І тоді ініціативу в свої руки взяв Павло Коваленко. Він об'єднав групу з 24 бійців, і вони дуже сміливим кидком прориваються на шосе Мінськ - Москва. І нашим хлопцям вдається не тільки витримати поєдинок з німцями, а ще й захопити німецький автомобіль і під обстрілом на великій швидкості прорватися через лінію фронту. Хіба можна було запланувати подібний подвиг у кабінетах Верховної Ставки?

Неможна було запланувати і подвиг нашого земляка під час оборони Москви у 1941 році. Тоді він, водій танка „КВ", в числі перших під час контрнаступу в районі Нарофоминська прорвався через передній край німецької оборони, знищив 2 танка І три батареї ворога. Переслідуючи німців, першим увірвався у місто, де прямою наводкою знищив 2 бронемашини і один легкий танк. Але танк П. Коваленка був підпалений ворогом. Та екіпаж продовжував оборонятися від автоматників, а потім у бою сміливому екіпажу вдалося захопити чужий танк і на ньому громити ворога.

Безумовним подвигом Павла Коваленка став героїчний вчинок в 1944 році. Саме наш земляк став першим, хто зі своїм взводом, увірвався на околицю білоруського міста Могильова. Зібравши всі сили, гітлерівці пішли в контратаку, але були відкинуті вогнем радянських мінометників. Та становище було критичним, бо взвод Павла Коваленка лишався без боєприпасів, а тому мінометний вогонь довелося припинити. Німці, зрозумівши це, готувалися відкинути назад наші наступаючі підрозділи полку.

І ось вкотре виявив надзвичайну хоробрість Павло Васильович. Разом зі своїм зв'язківцем він пробрався у розташування ворога до батареї мінометів і кинувся у рукопашний бій. Сміливцям вдалося захопити німецькі міномети і повести з них вогонь. Фашисти були відкинуті, а наші війська увірвалися до Могильова. А Павло Коваленко в цьому бою, окрім мінометів, захопив ще й трактор-тягач, сім рацій і багато іншого військового майна, І це тільки декілька епізодів з фронтового життя П. Коваленка.

Тому за виключну відвагу і мужність, виявлену в боях, старшому лейтенанту Павлу Васильовичу Коваленку було присвоєно високе Звання Героя. Крім того, наш земляк був нагороджений 12 урядовим нагородами, серед яких - орден Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни І і ІІ ступеню, Червоної зірки і багатьма медалями.

Не судилося Павлу Васильовичу довго прожити після війни. Він повернувся додому до родини у наше місто. Повернувся переможцем, Героєм, але війна прийшла за ним слідком. Три тяжких поранення, фізичні перевантаження та нервові стреси, які довелося пережити солдату війни, нагадували про себе постійно. Фронтовик намагався не здаватися, працював техноруком в автопарку, а потім на олійно-екстракційному заводі. Був сповнений надій...

Та війна тримала його залізними лещатами, аж поки в 1949 році серце солдата перестало битися. Його поховали на площі 1-го травня (тепер 50-річчя Перемоги).

Безумовно, щось планували у Верховній Ставці, безперечно, використовувалися і ідеологічні прийоми радянськими полководцями, але війну неможливо було виграти без таких простих солдат, яким був Павло Васильович Коваленко. І тут хоч будуй, хоч не будуй якісь гіпотези чи власні теорії про війну, вони просто розпадуться під тиском правди, яку тремтливо зберігають у родинах захисників. І не важливо чи мали ті солдати війни зірку Героя на грудях, чи не мали. Важливіше те, що діти в цих родинах сприймають своїх пращурів, полеглих у боях, справжніми героями, перед якими тьмяніють всі ніндзі-Черепашки, Бетмени та інші герої сьогодення.

Олена Рагра

 

обсудить на форуме

вернуться на главную страницу газеты

Вернуться на страницу СМИ

перейти на страницу "статьи"         Новости           Объявления         Фото Сватово

вернуться на главную страницу сайта