Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

повернутися назад

Спасибі Корольку за правду

Уже давненько нам у двір хтось підкинув газетне звернення, типу листівки, ветерана війни С. Радомського, де йдеться про голодомор. Автор розвінчує сватівського краєзнавця Л. Королька, який написав книгу про голодомор на Сватівщині. Мовляв, той мало все не придумав, вигадав. Я думаю, що кожен має право на свою точку зору, але є речі стосовно яких і спорити - святотатство.

Особисто я пережив голод післявоєнний. Кажуть, він не такий страшний, яку 1933 році, та у мене й зараз терпне тіло, як згадаю, як ми, малі, голодували. Жили ми тоді не у Сватівському, а у Старобільському районі, та у Сватівському у нас були родили, і знаю, що й вони голодували не менше. До цього часу пам'ятаю очі мами (царство Їй небесне). Як же вона боялася голоду! Які страшні речі вона розповідала про 1933 рік. З 9 дітей у неї нас лишилося троє (і то - двоє з нас уже народжені після 1933 року).

Тоді у голодомор 1933 року вона ходила на поля, шукала мерзлий буряк, розорювала мишачі нори, щоб знати кілька зернин. Тричі на тих полях вона падала замертво І її відвозили до загальної ями з мерцями, що була викопана за селом. Та вона знову поверталася до дітей, ще не померлих, і як могла рятувала. Мама розповідала, як було страшно бачити смерть власних дітей, яким не можна було чим допомогти.

Хіба я смію не вірити власній мамі? Тому. хто б що не розповідав про голодомор, я маю щодо цього власну думку. Намагаються зараз цей страшний мор людей спихнути на погану погоду, на звірства місцевих керівників і ще багато на що. А де ж була держава? Вона ж знала про всі ці страждання людей? Чому не рятувала, чому дозволила? Адже людина живе тільки раз на цьому світі, чому цю найбільшу цінність рахують тисячами, мільйонами і розглагольствують про політику. Та подивіться ви на все це очима свого життя, життя своїх дітей онуків і тоді, може, стане зрозумілою увесь масштаб і вантаж того, що сталося. Тому вважаю правильно, що зараз згадали про безвинно згублених людей. Вони там, на небі, чекають каяття. Нехай і запізнілого... А ми все доводимо один одному про щось, відстоюємо якісь принципи (отож і тоді Їх до відстоювалися!). Краще хвилину помовчимо. ! спасибі Корольку й Іншим, що говорять про голодомор, міряючи його цінністю людського життя, а не політичною тріскотнею, бо тисячі згублених не були ніякими партійцями, вони були - українцями.

Василь Тютюнник, м. Сватове

повернутися назад

обсудити на форумі                перейти на сторінку "статті"                Новини              Об'яви