Сватово - общественно-информационный портал города

поветнутись на головну сторінку сайту

повернутися назад

Мами немає, але ж є винні у її смерті

Пишу листа, а очі застилають сльози. Здається, що навколо глуха стіна, і я ніколи з неї не виберуся. Та , втім, все по порядку. Так сталося, що моя мама - Ляшова Зінаїда Андріївна потрапила у дорожню аварію. Їхала на велосипеді і зіткнулася з молодою скутерісткою. Маму відправили у лікарню. До вечора пробула я коло неї. Лікарі запевнили, що струсу мозку немає, а отож, і хвилюватися не варто, тому, мовляв, можете тут не сидіти, довіртесь лікарям.

Про подальші події я уже дізналася пізніше з розповідей тих, сто лежав з мамою в палаті. Вночі мама не природно захропіла. Жіночки стали кликати медсестру. Та прийшла і роздратовано порадила спати. Мовляв, бабуся спить і хропе. Тільки вранці кинулися і до потерпілої і зрозуміли, що це - інсульт. Довго не судилося мучитися мамі. Вона померла через кілька днів, так і не прийшовши до тями.

Не можу змиритися з цим, коли б вона померла своєю смертю, мабуть, це б було дуже важко, але прийняти було б і це легше. А так... Картаю себе, що не догляділи, коли вона поїхала з дому. Не можу повірити в те, в чому переконують мене медики. Мовляв, інсульт у мами міг статися, коли завгодно, і що не існує ніякого причинного зв'язку аварії зі смертю. Як таке можуть стверджувати лікарі? Хіба вони - Боги і знають, скільки кожному з нас відміряно... Виходить, коли людина помре від травм, можна стверджувати; «Та вона однаково б вмерла».

Байдужість людей у білих халатах, які клялися клятвою Гіппократа, просто вражає. Я розумію, що неможна відчувати біль кожної людини, бо просто не зможеш працювати, але зовсім втратити людяність - це поганий професіоналізм. Тим більше крається серце від того, що наша мама все життя відпрацювала операційною санітаркою, до того ж на нелегкій ділянці - у хірургічному відділенні. 40 років вона допомагала повертати здоров'я людям, мала одні подяки за свою роботу, а її здоров'ям так безпечно знехтували. А можливо, ота хвилина, коли покликали медсестру, була вирішальною. Можливо, якби вчасно надали допомогу, мама б і сьогодні посміхалася нам. Як же болить серце від усвідомлення цього...

Ще дивніша історія з розслідуванням обставин справи, дуже довго ми добиваємося рішення слідчого ДПС ДАІ. А той спокійно нам обіцяє „з понеділка", ніби й не існує установлених законом строків. Ми вже втратили надію, що зможемо отримати те рішення взагалі. І чи взагалі існують закони для Сватівської міліції? Друга учасниця аварії, в якій постраждала мама, навіть поговорити з нами не захотіла. Мовляв, я не винна й годі, ніби уже знає чим закінчилося розслідування, знає його рішення. Чи не дивно? Та навіть якщо ти. дитино, й вважаєш себе не винною, так зневажливо вести себе не треба. Ми всі люди, І ти не знаєш, що може статися з тобою. І хто знає, як з тобою обійдуться люди...

Ми будемо добиватися правди, чого б це не нам не коштувало. З'ясуємо усі обставини трагедії, якщо треба будемо робити повторну експертизу, розберемося, хто допустив злочинну професійну байдужість, кому вигідно замовчувати правду і чому. Якщо треба - дійдемо до Києва.

А мама нехай знає, Ті пам'ять на землі завжди буде світлою, і добрим словом її згадувати є кому. І це - не тільки ми, рідні, а й тисячі земляків, яким вона допомагала повертати здоров'я.

Наталя Фесенко, донька, м. Сватове.

повернутися назад

обсудити на форумі                перейти на сторінку "статті"                Новини              Об'яви