|
11.03.2019р.
Світлана Сирена
А бабуся так старалась,
А бабуся так спішила…
До зустрічі готувалась,
Інші справи залишила.
Бабця внуків зустрічала,
Цілувала їх у щічки,
Пригощала, обіймала,
Любувалась на їх личка.
Їстоньки їм наварила…
Як помили внучки ручки,
Їх до столу посадила
Так, щоб було внучкам зручно.
Смачну страву подавала,
Щоб були онуки ситі,
Всім, що мала, пригощала..,
Вже й в горнятках сік налитий.
Посідали коло столу
Любі дорогі онуки.
Не підтримують розмову –
Телефони взяли в руки.
Щось питає їх бабуся
І кладе в тарілки м’ясо.
А вони кусок відкусять
І у телефон – всі разом!
Ніби світ весь там змінився,
А навколо все пустує.
Телефон, мов змій вчепився,
І ніхто її не чує.
Очі дивляться ласкаво.
Та душа щось заболіла …
На онуків так чекала,
А вони так кволо їли.
Телефони заважали…
Їй хотілось розпитати –
Чи сподобались їм страви,
Та чи друзів в них багато.
Та під кляті телефони
Не пішла у них розмова –
Час напружений , нервовий …
І тоді вона свідомо
Запросила онучаток
В кафетерій «Ветрибеньки»!
А там! Вибір, як на свято
Для дорослих та маленьких.
Вже бабуся не спішила,
І сама не піклувалась!
Закупила, що хотіли..,
Онучата посміхались.
Телефони у портфелях.
Почалися і розмови!..
Інколи і в «Ветребеньках»
Може й кращі їм умови.
|
