|
жовтень 2017 рік.
Світлана Сирена
Скажіть мені люди,
Що в житті не так?
Самі себе губимо,
Вбиваємо.. Жах!
Ви що, канібали?
Ви ж люди... такі ж!
Навіщо вбивали
Без закону й меж.
Скидали в могили
Скрючені тіла...
А ваше не боліло,
Коли кров текла?
Не боляче бити
Та зливати кров?
Знущатися й жити
Без віри в любов!
А чи ваше тіло
Не відчуло біль
Того, кого били?
В чому ж ваша ціль?
Зачерствілі душі,
Кам'яні серця...
Хай усі ми грішні,
То ж не до кінця!!!
Залишилось й трохи
Жалю, співчуття?
Чи душа засохла
І без каяття!
Одні з інших роблять
Зомбів бойових!
До них не доходить -
Підуть й проти них!!!
Схаменіться люди!
Бережіть життя!
Війни йдуть повсюди...
Скаржиться Земля!
Смерчі, урагани,
Пожежі... землетрус...
Хіба цього мало?
Не досить спокус?
Бо ви й над Землею
Знущаєтесь теж,
Цей страх недаремний,
Немає він меж!
Земля відчуває,
Вона теж жива!!!
Це лихо ковтає...
Та прагне добра.
І стогне ... і виє...
Вбирає цю лють.
А людство дуріє,
Йому не збагнуть!
Що все, що посієш,
У двічі збереш!
Зловісні ці дії
Назад забереш.
Бо все бумерангом
Поверне Земля!
Добра вона прагне,
Добра, а не зла!!!
Отямтеся люди!
Не треба знущань.
Збагачення згубить!
Є міра та грань.
|
