|
31.03.2017 рік.
Світлана Сирена
Я в окопах сиджу в Україні,
Батько мій офіцер, він в Росії.
Що робити мені і як бути?
Кров одна... Тільки батько мій лютий!
Материнськая кров в Україні,
Я живу на своїй Батьківщині.
Роз'єдналися ми так жахливо...
І що стане для мене важливим?
Люди хочуть у мирі всі жити!
Ворожнечу вже не зупинити.
Хто, скажіть, розв'язав оце лихо?
І коли стане мирно та тихо?
Між собою немає покою,
Усі люди схопились за зброю,
Один одного вже б повбивали!
Люди добрі, чому от так стало?
Ще й Росія приперлась з війною
Та на людях випробує зброю!
Накопичила... ніде подіти,
В українців почала палити.
Але кажуть: - “Давайте брататись!”
Та до мертвих бійців не дістатись...
Це війна йде, чи це розбирання?
Тільки людям набридли знущання.
І цей біль розпинався: - “ЯК БУТИ?
Чи то матір, чи батька забути?
Що зробили ви, політикани?!!!
І в душі і на тілі лиш рани...
|
