Листопад 2019 рік. Світлана Сирена
Я дивлюся у віконце –
Дощик ллє… не світить сонце.
Так хотів я погуляти,
Вже набридло сумувати.
Що ж я бачу, - у дворі
Кошеня сидить в траві.
Таке мокре бідолашне…
Заберу до дому краще.
Вискочив я на поріг.
Дощ періщить… я побіг…
Та й забувся парасольку -
Обійняв його, аж зойкнув!
Хто ж його сюди поклав?
Швидко в хату…, ще не знав –
Мокрий я чи кошенятко?
Врятував я це малятко.
В рушничок так загорнув,
Щоб погрівся та заснув.
Як відкрив він оченята,
Бачу радість в них, мов свято.
Дав поїсти, пригорнув
Так, що дихання відчув.
Вже не міг я сумувати,
Є кого все ж доглядати!
Познайомилися з ним.
Котик був таким малим,
Але радісним, щасливим,
Лагідним і дуже милим.
|
