30.11. 2019 рік. Світлана Сирена
Дивився малюк на батьків
Та мріяв:- «Чого б я хотів?»
Зранку в садочок збирають,
А ввечері часу не мають.
Можливо прийдуть вихідні
І час вони знайдуть мені.
Та зранку, коли всі поїли,
Не мали часу! Бо спішили…
«Татусю, пограйся зі мною,
Я так заскучав за тобою.
Чи все ж телефон тобі ближче?»
І очі спустилися нижче.
Дивився в підлогу..., бо тато
Щось клацав… не міг відказати.
У нього там друзів багато!
«Який телефон оцей клятий!»
Я дивлюся в татові очі.
А він в телефон щось бурмоче.
І жалко себе мені стало,
Піду я скоріше до мами.
Скажу, як люблю її дуже,
Мабуть, мамі я не байдужий!?
Я голову клав на коліна,
Благав: - «ПОДИВИСЯ НА СИНА!»
Та цей телефон, мов магнітний,
До вуха прилипнув, як рідний.
-« Матуся, пограйся зі мною,
Я дома сьогодні з тобою.
Мені б все тобі розказати,
Рідніше немає, ніж мати!»
Та мати дзвонила й дзвонила…
І з кимось усе говорила.
Заплакав малюк, відвернувся,
До іграшок своїх звернувся: -
«Я б стати хотів телефоном,
Немає рідніш його вдома!
Завжди вони з ним розмовляють,
Мене наче дома немає…
Мені б з ними щось почитати,
Чи в ігри всілякі пограти,
Сиджу я один, без уваги,
Мені б телефон для наснаги.
І буде мені він рідненьким,
Замінить і тата і неньку.
Я з ним буду лиш розмовляти,
Обійму… і ляжу з ним спати.
Не лайтесь на мене рідненькі,
Тулився до тата, до неньки.
На мене часу не хватало,
Уваги все не вистачало.
Як був би для вас телефоном,
Я б певно був сином чудовим!
Що ж краще мені побажати?
Придбати його, чи ним стати?»
Так мріяв малюк і дивився…
Бажав, щоби хтось притулився!
Тож треба батькам схаменитись,
Щоб потім і вам не жалітись!
Бо час дуже швидко минає,
Росте ваш малюк і вбирає,
Як губка, усе що він бачить!
Не лайтеся потім, не плачте!
|
