Сватово - общественно-информационный портал города

вернуться на главную страницу сайта

Травень

Народні звичаї та традиції

     Якому б місяцеві ми не співали осанну, — а кожен із них заслуговує на це, — останній брат весни все-таки має особливі заслуги: незважаючи на круті примхи природи, саме в травні вона, природа, постає в усій своїй красі — довколишній світ немовби святкує свою молодість буйним цвітінням, князюванням трав, багатоголоссям пташиного царства. Віддавна казали: «Дожити б до маю, то тоді вже сама природа подбає...».
     Нашому сучасникові може здатися, що назва місяця «май» для української мови не характерна. Насправді це не так. Накличка ця відома ще давнім русичам. Наші вітчизняні пам'ятки XII століття фіксують її лише в цьому значенні. Навіть у таких поважних виданнях, як «Російсько-український словник» 1918 року, аналогічне академічне видання за редакцією А. Кримського (1924), в «Словарі російсько-українському» М. Уманця та А. Спілки (1925) чи «Практичному російсько-українському словнику» Г. Саболдира (1926), на першому місці значиться слово «май» Я. Головацький стверджував, що назва походить «від маю, котрим луки покрившися зеленіют, мают». Та це й зрозуміло, адже всі наші дореволюційні класики — Т. Шевченко, П. Мирний, Леся Українка, І. Франко, М. Коцюбинський та інші — вживали виключно це слово. Ним користувалися й наші сучасники — М. Рильський, В. Сосюра, А, Малишко... Родовідна назва «май» імовірніше за все походить від латинського «майус», тобто від імені давньоримської богині весни Майї — дочки Фавна, котрий був покровителем гір, лісів, пасовиськ та лук, а також захисником стад. Щоправда, дехто вважає, що назва пішла від римського царя Тарквінія, котрий віддавав данину шани старійшинам. Справді-бо, латинське «майєр» означає «старший, вищий». До речі, останній місяць весни в Стародавньому Римі присвячувався мудрості довгожителів.
Що б там не було, але назва «май» міцно закріпилася і в нашій мові. Сучасне поняття маївок також іде з давнини. Колись обряди, які організовували серед природи, так і називалися — маївки, що ідентифікувалися з однойменним місяцем;
     Оскільки в Україні відбулася «націоналізація» місяців, то найбуйніший весняний період назвали, «травенем». До речі, близькі за походженням назви і , в багатьох інших слов'янських народів, Скажімо, в болгар та чехів це — «травен», сер бо-хорватів — «травень», словацьке «травен» означає червень, словенські «малі травен» стосується квітня, а «великі травен» — власне травня. Поруч із назвами «травень» і «май» у деяких регіонах України були й свої місцеві наклички — «пісенник», «місяць-громовик», «травник» тощо.
     Діалектичному слову «травник», що побутувало на Поліссі, передував давній звичай наших предків. Ще язичники вважали, що лише травневі лікарські рослини мають чудодійні лікувальні властивості. Зривали цілюще зело удосвіта, до схід сонця. Все доросле населення вирушало в ліс та на левади, щоби запастися ним на цілий рік. На травень припадає і чимало обрядових дійств, які так чи так пов'язані з поетичним віншуванням природи, Одне з таких — свято русалії. Воно переважно припадає на кінець травня і початок червня. В основу дійства покладені хліборобські атрибути, що беруть початок з дайбозької пори. В обрядах, що входили до так званого русального, або мавського, тижня, простежуються міфологічно-фантастичні уявлення, позначені високим пошанівком до природи, ЇЇ незвідане сті.
     Серед багатьох дійств, що дійшли і до недавнього часу, особливо поетичний обряд дівчини-русалки. Юнки зодягали в красні й пишні шати одну з перевесниць і водили її селом, співаючи русальних пісень.

     Це був спеціальний цикл співанок, котрий виконували лише на мавський тиждень. На горі церковка стояла.

— З ким ти, Марійко, шлюб брала?
— З тобою, Васильку, з тобою,
Як із ясною зорьою.
— По чім же ти, Марійко, пізнала,
Що ти мене зорьою назвала ?
— По мові, Васильку, по мові,
Оксамитна шапочка на голові,
А чорнії осьмушечки —
Пристав мені та до душечки.

     З русальним, або мавським, тижнем пов'язані й численні повір'я. Вважалося, що русальськими стають ті діти, які померли на мавський тиждень, і їх не встигли похрестити. Відтак мавський тиждень — це своєрідне князівство русалок, тому батьки забороняли дітям ходити в цей час по квіти і опрошкувати через жита, бо «русалки залоскочуть». У цій засторозі простежується господарський практицизм: саме під цю пору густилися трави, колосилося жито, а птахи і звірі вигодовували своє потомство. Саме з огляду на це народна мораль намагалася убезпечити тишу (згадаймо сучасний захід — „місячник тиші”. На початку місяця (6 травня) відзначали день святого Юрія. Це одне з найпоетичніших весняних свят. Юрій, на думку наших предків, був оберігачем свійських тварин. Тому селяни до цього свята не вигонили на нічні пасовиська коней, а дехто й корів на толоки. На Юрія, як правило, підрізали гриви й хвости лошатам, а ввечері, зібравшись у ватаги, виводили тварин на нічний попас. Всю ніч батьки й діти сиділи біля ватри, розповідаючи забавні історії, Це був один із найцікавіших обрядів у підлітків, З Юрієм пов'язане ще одне дійство, В народі воно називалося «збирання роси». Як відомо, роса в повсякденному побуті використовувалася досить широко. Батьки навмисне змушували дітей ходити по ній босоніж, щоб «не нападали парші» і «не боліли ноги», Дівчата ж змивали нею обличчя, аби воно було «красним та рум'яним». Господарі ретельно стежили за тим, чи качаються в росі коні. Якщо тварина, котру вигонили зі стайні, не робила цього — ознака старіння або хвороби, тому казали: «Коли кінь у росу — ти Його в шлею, а коли без роси —• ветеринара проси». Це стосувалося й корів: «Хочеш масла — треба, щоб корова з росою паслась», а отже, намагалися вигонити череду якомога раніше — «доки на травах густі роси».
     Логічно, що давній обряд «збирання роси» також тісно пов'язаний з народною практикою. Деінде в глибинних поліських селах він дожив до середини 70-х років. Цей обряд нам пощастило записати на Ровенщині.
     Кілька родин, городи яких сусідили, завчасно домовлялися про збирання роси на Юрія. Зодягшись посвятковому і прихопивши із собою їство, а також збережені недоїдки, до схід сонця сходилися в одній із осель. Як тільки прокидався досвіт, господиня казала;
— Пора вже йти, сонце дає відтінки!
     У поле йшли лише попарно — чоловік і жінка, хлопчик і дівчинка. Дорогою намагалися не розмовляти. Коли ж траплялися зустрічні, то віталися з ними лише поклоном голови. На межі городів розстеляли білі скатертини, клали на них сніданок, а господар, прилаштувавши на рушникові хліб-сіль, запрошував присутніх тричі обійти ниву. Після цього батьки долонями збирали росу з озимини в спеціальні пляшечки, якою потім змащували рани. бо «вельми помічна», і скроплювали нею дітей, бажаючи міцного здоров'я та щастя. Після цього всі роззувалися, ходили босоніж, оббризкували одне одного і вмивалися, приказуючи; „3 роси вам!” Очевидно, звідси й народилося побажання ювілярам: «З роси та з води!», Як тільки сходило сонце, гуртом сідали снідати. Залишки від Їжі додому не брали, а закопували в землю. Згодом діти, як підсихала роса, качалися врунами, приказуючи: «Хай густим і повнозерним вродить жито та пшениця!», .
Цей обряд практикувався ще кілька років тому, Переважно в травні відзначають і «переплавну середу». В цей день, а він припадає на четвертий тиждень після Великодня, вже можна було купатися в річках та ставках. Батьки відтак знімали всі заборони, і діти з нетерпінням чекали, коли настане «переплавка середа». У деяких селах у цей день селяни переганяли через річку своїх корів, Як бачимо, нашим пращурам не доводилося нудьгувати. Досвід попередніх поколінь нагромадив чимало форм урочистого дозвілля, які тісно перепліталися з живою природою, її біологічним станом. До таких, варто віднести найпоетичніше молодіжне обрядодійство — веснянки та гаївки, котрі нерідко припадали на травень. Сформовані в глибині віків і освячені добрим Ярилом — богом весни, вони частково дійшли і до нашого сучасника.
     В Україні не було жодного села, де б не відзначали це напрочуд поетичне свято краси й молодості. Своєю багато сюжетністю, неповторністю танків і хороводів, пісенних мелодій, пошанівком хліборобській тематиці українські веснянки посіли особливе місце серед календарної обрядовості не тільки в слов'янських, але й у інших народів, І якщо грозовий липень утверджується святом Купала, січневі морози — колядками, щедрівками чи забавною Меланкою, то травень — останній місяць весни — возвеличується хороводами давніх і вічно молодих веснянок та гаївок.

В. Скуратівський

Прислів'я та приказки про май 

вернуться на страницу РАЙОНО

обсудить на форуме                перейти на страницу "статьи"                Новости              Объявления