СВАТОВО



Сватово - общественно-информационный портал города

Международная Ассоциация сайтов городов

 

вернуться на главную страницу сайта






Розробка сценарію для естафети „Герої живуть поряд”



Архитектура

Фото Сватово

Форум Сватово

Новости

Статьи

История

Природа

Здоровье

Чат

Розробка сценарію для естафети „Герої живуть поряд”

 

Герої живуть поряд

 

Розробка сценарію для естафети „Герої живуть поряд”

 

Розробка сценарію для естафети Герої живуть порядВедуча 1.
В Слобожанськім краю, де степи неозорні,
Сватівщини земля – пропливають над нею віки,
Вона чула пісні, чула скрегіт шабельної криці,
І в ній наше село заснували колись кріпаки.

 

Ведуча 2.
За переказами, перші жителі з’явилися на території нашого села в середині 18 століття. Це були селяни – кріпаки, які тікали з центральних губерній Росії від поміщиків і тут ставали вільними. Землі були вільні, незаймані, родючі. Перші поселенці освоювались на цих землях працювали, зводили житла. Перші родини були Ляшови, Степаненки, Борзило. Кріпацтва тут не було. Навколо лежали села поміщиків Минченка, Гайового, Кочина, в яких життя селян було важким, у злиднях. За однією з версій, село стало називатися райським містом, Райгородкою. Існує й інша легенда щодо назви: село розташоване в чудовому природному ландшафті, вражає чудовою мальовничою природою, райськими краєвидами навколишньої місцевості. В цей же час засновувалися і обживалися навколишні хутори.

 

Ведуча 1.
Добрий день всім, хто тут зібрався нині.
Добрий день всім, хто слухає нас!
Добрий день, нашій славній Україні!
Шановні гості ми вітаємо вас!

 

Ведуча 2.
Сьогодні ми раді вітати всіх присутніх на проведенні щорічної районної естафети по вшануванню найкращих людей нашого села. Цього року вона має назву „ Герої живуть поряд”(ветерани)

 

Ведуча 1.
Хай лине вітер крізь лани і гори
Хай принесе наші палкі слова
Прийміть наш спів, сердечні побажання
Прийміть уклін для щастя і добра
Прийміть хліб – сіль, шановні гості
Без хліба свята в нас нема
Бо хліб – добробуту початок
І символ щедрого життя.
(вручення караваю гостям)
Надається слово Русановій Людмилі Павлівні

 

Ведуча 2.
Народе мій, і твої діла –
То і мого життя горіння,
Я лише гілочка мала,
Твого прадавнього коріння
Земля не родить без плугів
Один не зрушиш скелю зроду
Нема ріки без берегів
Нема героя без народу!
Народ це ми, народ це ти!
Народ це ті, що прийдуть згодом
Які нас нищили громи
А ми лишилися народом
Народе мій, то правий гнів
Водив мене в огонь і воду
Нема ріки без берегів
Нема героя без народу!
У пеклі Курської дуги
Чавили танковим нас крижем
І тим народом вділяв снаги
Хто тричі вижив, вижив, вижив.
Здолав пекельних ворогів
Відстояв щастя і свободу
Нема ріки без берегів
Нема героя без народу!

 

Ведуча 1.
В нашому залі присутній ветеран Великої Вітчизняної війни Кравцов Василь Григорович.
В 1940 був призваний до лав Радянської Армії і був зачислений до полкової школи у м. Баку. Старший сержант 1372 зенітно – артилерійського полку. Воював на І і ІІ Українських фронтах, приймав участь у контрнаступі радянських військ на Курському напрямі. Був учасником на Дніпрі, де його було поранено. Через деякий час знову повернувся у діючу армію. На сандомирському напрямі був легко контужений.

 

Ведуча 2.
Має урядові нагороди: Медалі „ За боевые заслуги”, „За звільнення Праги”, „За перемогу над Німеччиною”, „ За оборону Кавказу”, а також орденом Червоної зірки та орденом Вітчизняної війни.

 

А зараз давайте попрохаємо Василя Григоровича розповісти про свою службу в роки Великої Вітчизняної війни.

 

Ведуча 1.
Комусь курличуть журавлі
Когось виманюють в дорогу
А я і тут, на цій землі
Найду і радість і тривогу

 

Ведуча 2.
А я нікуди не піду хоча й за
Морем рай відкрився
Усе і щастя і біду
Зустріну тут, де народився.

 

Ведуча 1.
Події ВВВ й досі незабуті односельцями. Печуть роками в душах людей, ветеранам, котрим до сьогодні сняться атаки, в яких невиліковно ниють рани і щемлять серця.

 

Ведуча 2.
В атаку йшли не ради нагород
Поранені страждали в медсанбатах
За цвіт життя завдячує народ
Полеглим і посивілим солдатам.

 

Ведуча 1.
В серцях ветеранів – осколки війни
Лише наша пам'ять – від ран отих ліки
Від щирого серця сьогодні промовимо ми
„ Спасибі вам ветерани”

 

Ведуча 2.
Непросто було перемогу кувати
І вторимо ми, клятву слова,
„ Ніхто незабутий, ніщо не забуте”
ця наша присяга одвічна жива

 

Ведуча 1.
Схиляємо голови низько
Щоб шану героям віддають
На вічних постах стоять обеліски
В полях обеліски стоять

 

Ведуча 2.
Кожне молоде серце сьогодні і завжди повинно берегти пам'ять
Про всіх хто відстояв Державу в тій страшній війні і як символ вічного життя на сцені для вас співають діти

 

Ведуча 1.
Естафету військового подвигу підхопили наші сучасники, молоді ветерани афганської війни. Навічно в пам’яті нашого народу відбилися перемоги і втрати війни в Афганістані, де наші солдати виконували інтернаціональний обов’язок.

 

Ведуча 2.
Далекий грудень 1979 року. Далека та чужа країна Афганістан. Безглузда війна, скільки смертей, скільки горя за 10 років. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів, там в афганському пеклі.

(фонограма пісні „ Чорний тюльпан”)

Ведуча 1.
сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поміг в афганських ущелинах, та кланяємося тим хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця компанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.

Ведуча 2.
Летіли на Україну чорні тюльпани, несучи на бортах тисячі наших хлопців, які загинули в боях, які померли від ран і контузій. Травм і хвороб сивіли від горя батьки й матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час.

Ведуча 1.
Падали хлопці на чужій землі, а в них на м’яких долонях ліній життя такі довгі та прекрасні. Разом з ними загинули їхні не народжені діти. Але вони живуть в пам’яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у зболених, згорьованих, люблячих і палких материнських серцях.

Пам'ять всіх загиблих у Афганській війні присвячують свій виступ

Ведуча 2.
Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пекло війни Афганістану, вони і є тією пам’яттю, що пише історія.

Ведуча 1.
Из земли изувеченной язвами шин
Изможденные, злые как черти
Ветераны боев возвращаются в мир
На правах победителей смерти.

Ведуча 2.
І в цьому залі зараз сидить на почесному місці, той, кому доля дійсно подарувала життя. У нас в гостях колишній воїн – афганець, ветеран Афганської війни Кравцов Олексій Жанович.

Народився 31 січня 1967 року в селі Райгородка, в сім’ї робітників.

Як і всі його товариши ходив до школи, відвідував дискотеки, залицявся до дівчат. Коли прийшов час, він як і всі хлопці був призваний до лав Радянської армії.

Ведуча 1.
Проводжали хлопця в армію служити
А в очах юначих іскорка жива
Пахнуть стиглими садами
Пахнуть спілим житом
Вишиті любов’ю батьківські слова
Проводжають хлопця
Друзів повна хата
За столом розмова повінню тече
Лиш притихла мати,
Лиш схилилась мати
На уже доросле синове плече.

Ведуча 2.
Хто ж знав що Олексію Жановичу випаде служити в Афганістані.

Ведуча 1.
Он жизнь любил и в дружбу верил свято
И верою проникся с ранних лет
Что ничего, чем ротный долг солдата
Ни выше, ни священный в мире нет
И к подвигу всечасно же готовясь
Он был всечасно к подвигу готов
И вот он бой.

Ведуча 2.
А зараз давайте попросимо Олексія Жановича розповісти про свою службу в Афганістані.

Ведуча 1.
Шановний наш воїн – інтернаціоналіст, ми пишаємось вами, ми горді тим що поруч з нами живуть мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров'я вам сімейного благополуччя і пам’ятайте, що час найкращий лікар для душі та тілесних ран.

Ведуча 2.
С годами забываются бои
Спокойней становится – словно – не твои
Становится привычней седина
Которую тебе дала война
С годами возвращаются на круг
Где враг человек, где бессмертен друг
Где только оглянувшись на восход
Вдруг видим как пылает небосвод
С годами вновь становишься собой
Тем парнем с довоенною судьбой
Которому достанутся сполна
Бессонница, потери, седина.

Ведуча 1.
Покоління воїнів – афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам’ятаємо. І на підтвердження цього стоять сотні пам’ятників та пам’ятних знаків по всій Україні.

Пісня.

Ведуча 2.
Якби зібрати всі сльози на землі,
Що вилились бурхливою рікою,
Якби зібрати все горе на землі,
Що зв’язане з жорстокою війною,
Якби зібрати всі прикрощі, жалі,
Все б вилилось у прагненні до миру.

Ведуча 1.
О люди! В світі й так доволі жертв,
Вже кров’ю нашою уся земля полита.
О люди! Я не хочу бачить смерть,
Я тут живу, я дуже хочу жити
Кохати хочу, щасливою хочу бути
Збирати щирі радості щоднини
Невже війна мою обірве путь
Мого життя квітучої години?!

Ведуча 2.
О люди, люди! Зберігаймо день
Що би війна до нас не повернулась,
Нехай летять на крилах з піснею
А не згасає в покоях смерті юність.

Пісня.

Ведуча 1.
Слово для передачі районної естафети надається сільському голові Райгородської територіальної громади Малець Тетяна Іванівна.

 

Розробила Жестовська Марія Миколаївна

 

вернуться на страницу РАЙОНО

обсудить на форуме                перейти на страницу "статьи"                Новости              Объявления

Стихи о весне     Вірші     Вірші дітей     Діти і поезія     Стихи Плещеев А.Н.












 

вернуться на главную страницу сайта

  Статистика сайта
Авторское право © 2007 - 2018 Ширков Андрей Алексеевич - Все права защищены, Копирование материалов разрешено только с видимой ссылкой на источник: http://svatovo.ws