Спогади про вiйну

Війна — найстрашніше, що може бути на світі, вона відбирає дитинство у дітей! Про те, як жили у роки Великої Вітчизняної війни маленькі сватівчани, мені розповіла моя прабабуся Ганна Кіндратіївна Ямпольська (на знімку). Коли розпочалася війна, вона була моєю ровесницею, їй було 9 років.

Моя прабабуся зі своїми подружками на рівні з дорослими допомагали, як могли: вязали рукавички, перетопляли гусячий жир, а потім все це у посилках відправляли бійцям на фронт.

Одного разу Ганнуся звязала рукавиці, які їй не дуже сподобалися, але подруги вмовили її відправити їх на фронт. Через деякий час Ганні прийшов лист від солдата, у якому він висловлював вдячність за подарунок, а ще обіцяв, що приїде до неї у гості після закінчення війни. На жаль, маленька Ганнуся так і не дізналася, чи повернувся той боєць з фронту!..

...Іноді ми не хочемо ходити до школи, вчити уроки, сваримося з батьками, щоб вони купили нам ту чи іншу річ. А от уявіть, що в ті воєнні часи діти не мали навіть звичайнісінького паперу! Щоб отримати зошит, дітвора розрізала американські паперові мішки і складала з них зошити. А ще школярі допомагали дорослим працювати в полі. Бо багато людей на той час воювало.

Дай Бог довгих років тим, хто пережив страшне лихоліття війни! І яке щастя, що ми живемо під мирним небом.