Думки вголос

Ангеліна і Карина стали подругами ще в першому класі. Відтоді були нерозлучними. Скрізь були разом, ніколи не сварилися. Подорослішавши, дівчатка завжди підтримували одна одну, допомагали, ділилися таємницями. Однолітки та дорослі дивувалися: "Чи можлива така дружба?" "Можлива", — відповідали дівчата разом.

Минали роки… Дружба Карини та Ангеліни ставала ще міцнішою. Ось вже й настав останній 11-й рік навчання в школі, тож подружки вирішили не розлучатися й надалі і обрали один медичний навчальний заклад. З часом Ангеліна почала помічати, що Карина рідше з нею спілкується. Ангеліна вирішила спочатку не звертати на це уваги, але відчувала, що Карина, її вірна і найкраща подруга, віддалилася від неї. Крім того, з Ангеліною перестали спілкуватися навіть однокласники. Дівчина нічого не розуміла. Вона була в розпачі! А Карина вже зовсім не звертала уваги на свою подругу, не розмовляла з нею. Нарешті Ангеліна наважилася запитати в Карини, чому та перестала з нею спілкуватися. Виявилося, однокласники дізналися, що Ангеліна — ВІЛ-інфікована… "Вибач, але я не можу з тобою спілкуватися, ти ж розумієш, — байдуже відповіла Карина, — до того ж я ніколи не хотіла стати лікарем, тому я не буду з тобою разом навчатися. Не ображайся…" В очах Ангеліни зявилися сльози: "Справжні друзі так не чинять!.."

Тільки звернувшись душею до людей, можна відчути людське горе, яке живе так близько від тебе, горе, яке неможливо зрозуміти, маючи незряче серце…

Минали роки… Ангеліна стала лікарем. Вона на все життя запам’ятала той жахливий урок, що дала їй Карина, її "подруга". Єдине, що знає Ангеліна, це те, що Карина обрала професію психолога.

Дивно, чому ж Карина, як майбутній психолог, не вислухала подругу, не зрозуміла її горя, а відштовхнула від себе, наче непотріб?..

Гадаю, ми повинні толерантно ставитися до ВІЛ-інфікованих людей, поважати дружбу з ними, і ні перед ким із них не повинна бути зачинена дорога.