Чому ми такi?

Питання це стосується культури поведінки, а якщо точніше, вживання так званих нецензурних слів у нашому лексиконі. Проблема ця зараз набула такої актуальності, як ніколи. Ми все більше заглиблюємося на те "дно", звідки вирватися неможливо.

Наведу приклад. Іду я одного разу коридором школи, під вікном стоять хлопці з 11 класу, чіпляються до менших гарненьких дівчат. Та що не слово, так і мат. Та й дівчата не церемоняться, нічим не відрізняються від представників чоловічої статі, а буває, вживають у своїй мові таке, що аж страшно. Люди, куди ми котимося? Я зупинилася, подумала, набралася чи то нахабності, чи то сміливості, та й питаю: "А чи не можна хоча б у приміщенні школи не вживати нецензурних слів?" І що ж почула у відповідь? Неважко здогадатися. Мені стало боляче. Чи можна так поводитися?

Тепер я думаю, що ті, хто спілкується в такий спосіб — це просто слабкі люди, які не можуть себе захистити, тому удаються до такої жахливої манери спілкування. Вони хочуть підкреслити свою "крутість" і силу, але чи є це силою? Сильна людина не дозволить собі падати так низько, вона може спростувати виклик у свою сторону, бо знає, що поганий вчинок повертається бумерангом.

Ще я була свідком такої ситуації, коли на автобусній зупинці стоїть молода родина: батько, мати й донька. Видно, що у них не все гаразд, бо вони неприємно виглядають. Мати з батьком стоять і пють пиво й говорять про щось між собою, вживаючи ті ж самі "матюки". А дитина лізе до сумки, шукаючи там щось ласеньке. Тут матір починає матюкатися на до-ньку так, що чує вся автозупинка.

Що ж буде далі з тією дитиною?

Ми потроху звикаємо до такої мови. Давайте замислимося над цією проблемою, спробуємо вирішити її, бо ми молодь і нам творити майбутнє.