Моя прабабуся пережила вiйну…

В моїй родині на війні була прабабуся Марія Семенівна Наугольна. Зараз їй вже 89 років, але вона й досі памятає про ті страшні роки…

Коли розпочалася війна, прабабусі було близько 20 років. Всіх хлопців та старих забрали на фронт, а жінки, як могли, допомагали солдатам у тилу: вязали рукавиці, ремонтували дороги. Пізніше мою прабабусю разом з подругами забрали на фронт копати окопи. Із міста Сватове вони пішки пішли до Старобільська, де знову копали окопи. А потім був Тернопіль, Маріуполь… "Дуже довго там бомбили нас літаки… — згадує прабабуся. — Це було так страшно!"

Коли прабабуся Марія повернулася до Сватового, у місті панували німці: забирали молодих дівчат до Германії. Потрапили до цієї країни й бабусині подруги Галя, Клава, Нюра та багато інших. А от Марії Семенівні із сестрою пощастило: вони вчасно зуміли сховатися від фашистів.

Коли німецькі окупанти були вигнані з території району, наші солдати почали звозити до міського госпіталю поранених, а вбитих — до братської могили, яка зараз розташовується на пл. 50-річчя Перемоги. Їх складали штабелями…

Сьогодні, напередодні Великого свята Перемоги, я хочу привітати свою прабабусю та всіх-всіх ветеранів із цим значним святом та подякувати їм за мирне, щасливе життя… Бажаю вам, шановні фронтовики, міцного здоровя і щоб ніколи більше Вам не довелося чути гуркіт гармат та свист ворожих літаків…