Мій прапрадід теж звільняв місто…

Наближається велике свято — 9 травня. У цей день 66 років тому наші прадіди назавжди вигнали німецько-фашистських загарбників з української землі. Багато тоді загинуло наших солдат заради всіх нас, заради того, щоб ми жили у вільній Україні. Тисячі наших земляків ставали на захист рідної землі. Серед них був і мій прапрадідусь Яків Георгійович Кривоніс. Через свою кульгавість на праву ногу, яку мав ще з дитинства, мій прапрадід не зміг воювати разом з іншими солдатами на фронті. Та, незважаючи на це, він зробив чимало для визволення рідного міста, працюючи у підпільних загонах.

У вересні 1942 року Якову Кривоносу вдалося створити підпільну організацію, яка розгорнула боротьбу з фашистами, обєднавши у ній невеликі патріотичні групи мешканців міста. Підпільники розповсюджували серед населення листівки, таким чином проводячи агітаційну роботу, підривали німецькі хлібозаготівки, виводили з ладу телефонний звязок. Через деякий час підпільникам вдалося залучити до підпільної праці завідуючу поліклінікою Ганну Микитівну Ципунову, завідуючу лабораторією Любов Семенівну Блудову, дезінфектора Павла Лазаровича Шаповалова, завгоспа Михайла Івановича Щербака. З їх допомогою було організовано підпільну групу при лікарні. Група лікарів, виконуючи вказівки Якова Георгійовича, зірвала відправку молоді до Германії. Більше тисячі чоловік завдяки цьому залишились вдома. Головний лікар О.П. Дурач та медсестра Соколова врятували життя 18 солдатам. У кінці січня 1943 року підпільники зібрали інформацію про оборону міста і передали її радянським військам. Так ці люди допомагали визволяти місто.