Шістдесят шість років тому тріумфальною перемогою радянського народу скінчилася Велика Вітчизняна війна. Давно вже відгриміли останні залпи гармат, загоюються рани на українській землі, та не зітреться в памяті народній подвиг героїв-визволителів. З кожним роком все менше й менше залишається поруч з нами тих людей, котрі, не шкодуючи власного життя, влітку 41-го стали на захист рідної Батьківщини. Молоді юнаки і дівчата, полишивши шкільні парти, взяли до рук автомати й ринулися в бій, щоб захистити свою землю від німецько-фашистських загарбників.
22 червня 1941 року страшне слово "війна" сколихнуло увесь Радянський Союз. З невимовним жахом в очах викрикували це слово матері, які знали, що "люта гостя" війна немало чоловіків залишить спочивати у рідній землі. Війна "постукала" у кожну оселю, забрала у вир боїв молодих юнаків, дівчат, людей похилого віку, багато з них так і не дожили до того довгоочікуваного дня, коли по всій країні пролунали слова: "Перемога за нами! Наші перемогли!"
На щастя, ми, молоде покоління, знаємо про війну лише з розповідей фронтовиків, кінофільмів та книг. І, слава Богу, що нам не довелося пережити усіх тих жахів війни, які перенесли на собі Ви, ветерани. Тож хочеться щиро подякувати Вам, дорогі наші фронтовики, за Ваш безсмертний подвиг, за яскраве сонечко, що світить над нами, за блакитне небо, що височіє, за наше щасливе і безхмарне життя, яке ми, молоде покоління, обіцяємо берегти!