Храм - це чаша омовiння, очищення,
це зближення з Господом i спасiння
12 липня у селі Маньківка відбулася знаменна подія – відкриття каплички на місці колишнього деревяного храму, який було зруйновано у 1943 році. Усі будівельні роботи були виконані за рахунок і силами ППА «Злагода» (В.М. Коник). Два роки знадобилося Валерію Миколайовичу, аби втілити свою мрію в життя, а внутрішнє оздоблення здійснила дружина підприємця Тетяна Василівна, яка власними руками вишила образа та ікони. Споруджена капличка отримала назву на честь апостолів Петра та Павла, бо саме цього святкового дня вона відкрила двері для прихожан. Як зазначив благочинний Сватівського церковного округу Сєверодонецької єпархії УПЦ архімандрит Захарій, ця капличка – одне з багатьох чудес, яке посилає Господь, бо у наш нелегкий час люди мало будують, а здебільшого руйнують. «Все, що руйнується – від лукавого, а все, що будується – від Бога.
Будівництво храму – велика справа, і не кожному вона під силу. Усі ми – грішники, але відвідуючи храми, ми стаємо праведниками, бо очищаємося під час молитви, немов омиваємося у свяченій купелі. Храм – це чаша омовіння, очищення, це зближення з Господом і спасіння. Я вітаю усіх мешканців з появою такої свяченої купелі і закликаю на вас Боже благословення. Бажаю усім добра і покрови Цариці Небесної. Сьогодні, у цей святий день, у новому храмі ми разом молилися за мир в Україні. Робіть добро, і ми отримаємо мир, якого всі так прагнемо», – підсумував отець Захарій.
Після завершення служби прихожани поспішили на вулицю, до Валерія Миколайовича, який сидів у машині (на жаль, через стан здоровя його пересування обмежене), аби висловити свою вдячність за острівець духовності, на який давно чекали, і який потрібен кожному християнину. Деякі односельці навіть не стримували сліз і висловлювали теплі слова з тремтінням у голосі.
Також свою глибоку подяку та шанування висловив і отець Захарій разом з духовенством: «Я, як благочинний, дуже вдячний Валерію Миколайовичу, який віднайшов у собі сили та чималі кошти (приблизно 200 000 грн), і в память про свого загиблого двадцятирічного сина Павла збудував цей невеличкий храм. Можливо, хтось згадає його у своїх молитвах, бо цей храм збудовано для людей, в імя дітей. Відтепер у цьому храмі будуть проводитися служіння за графіком, а також на свята: Успіння, Преображення, Освячення тощо».
Дивовижно і водночас приємно, що такі люди, як В.М. Коник, живуть поряд з нами. Про Валерія Миколайовича односельці розповідали виключно з позитивної точки зору: щирий, чуйний і водночас сильний духом, цілеспрямований та дієвий. Він вправно господарює на 1200 га землі, для власних потреб агроформування утримує 40 свиней, 60 овець та 300 штук курей. А ще він упевнено керує своїм колективом, який налічує 20 осіб робітників та має перспективні плани на майбутнє.
Залишаючи Маньківку, ми ще довго озиралися на купол каплички, що яскраво сяяв під сонячними променями. Нехай храм завжди буде наповнений прихожанами, бо під час Богослужіння людина отримує Божественну енергію та силу, яка йменується Божою благодаттю, і яка так необхідна для вирішення проблем, що їх ми самостійно подолати не в змозі.
На фото: щаслива Маньківська громада біля новозбудованої каплички Петра і Павла;
В.М. Коник та отець Захарій
Юлія ОГДАНСЬКА