Революція Гідності. Рік потому. Новини Голос Громади

З початку останнього українського Майдану пройшов майже повний рік. Непомітно українці підібралися до дати, яку з сьогоднішнього дня планують відзначати постійно: відповідний указ про відзначення 21 листопада Дня гідності та свободи вже зявився на сайті Президента. А 22 січня так і залишилося Днем Соборності України. Підтекст річниці Майдану Гідності суперечливий: є приводи і для радості, і для скорботи, але пройти повз таку подію буде неправильно.

З чого ж все починалося?

Передісторія. У 2010 році щойно обраний Президент Янукович незаконно (через Конституційний суд) повернув дію колишньої Конституції, яка передбачає великі повноваження Президента. У 2011 р. “Харківські угоди” продовжили перебування російського флоту в Україні до 2042 р. в обмін на нібито знижку на газ - “дірку від бублика”.

Останні два-три роки Янукович разом з урядом готували євроінтеграцію і голосно на цьому піарилися. 9 листопада 2013 р. Янукович таємно відвідує Росію і вже 21 листопада Азаров (колишній Премєр-Міністр) несподівано для всієї країни повідомляє про припинення підготовки до підписання угоди про Асоціацію з Європейським Союзом. Несподіваним воно стало після року публічної і загалом результативної підготовки до цієї угоди, тим більше що були виконані 19 із 21 умов, які вимагав ЄС для Асоціації, залишивши невирішеним тільки політичні питання.

Люди не зрозуміли різкий поворот влади на 180 градусів, адже в країні вже давно настав час для радикальних змін, тому вже пізно ввечері, 21 листопада, на мирну демонстрацію на головну площу країни вийшло близько 2 тис. чоловік, в тому числі політики та громадські діячі. За два тижні до цього, 24 листопада, парламентська опозиція планувала строкову одноденну акцію з концертом на Європейській площі, що й було проведено. І так як на Майдані вже були люди, опозиція підключилася і оголосила безстрокову акцію, тим самим створивши два майдани: один громадський, другий політичний, які потім обєдналися без партійних прапорів. Вже 28 листопада на одній площі Києва стояли українці з єдиною вимогою: підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Дана угода для України не просто договір, це виконання закону України, це забезпечення українців правом на свободу, на пересування, на ринок, на країну з пріоритетом людини над владою, на країну без корупції і правилами гри для людей, а не влади. До столиці поступово стали стікатися тисячі людей з різних куточків України. Вони підтримували один одного, бо прагнули єдиного – кращого майбутнього для своєї країни.

Цього ж дня був організований Автомайдан. Водії здійснювали масові поїздки до маєтків можновладців. Це дошкуляло та дратувало останніх, почалися репресії і незаконне позбавлення водійських прав.

Починаючи приблизно з цього часу, влада стала організовувати так званий антиМайдан - провладні мітинги. Прихильників влади, готових щиро мітингувати, було небагато, тому на цю справу зганяли бюджетників, або найманих людей, яким дуже часто просто «забували» заплатити. На такий захід до Києва їздили і наші сватівчани. За неофіційними даними за одну поїздку платили 150-200 грн плюс «тормозок», до складу якого входила і пляшка горілки. Нові комфортабельні автобуси везли бюджетників, медпрацівників, пенсіонерів, які виступали на захист Януковича, котрий ще не всю Україну знищив. Деякі учасники антиМайдану з Маріїнського парку приходили на Євромайдан, щоб поїсти і зігрітися, оскільки побут у парку був не дуже добре налагоджений. Також, влада у ці дні стала активно застосовувати так званих “тітушек”: хуліганів, найнятих для побиття мітингувальників та влаштування провокацій. Іноді вони також били пресу і простих городян.

9 листопада 2013 р. увечері Янукович, так само як і трійця, повернулися з саміту ні з чим. Руслана зі сцени сказала: “Революція”. В ніч з 29 на 30 листопада беркутівці почали жорсткий розгін майдану із застосуванням спецзаходів нібито на виконання рішення суду, хоча вночі виконувати судові рішення не дозволяється. 200 чоловік (в основному студенти) розбігалися, ховалися, їх наздоганяли, жорстоко били, в тому числі лежачих, чобітьми і кийками. Більшість добігли і сховалися в Михайлівському соборі, за згодою ченців. Беркут намагався туди проникнути, але не пустили. Треба сказати, настільки жорстоке побиття мирних мітингувальників було безпрецедентним для України. Такого не було навіть при розвалі СРСР. 30 листопада з самого ранку на Михайлівській площі (перед собором) почали збиратися обурені громадяни. Вдень вже було море народу – за деяким підрахунками близько мільйона чоловік.

Хронологію подальших подій, мабуть, не треба переказувати, бо кожен українець сьогодні починає свій ранок із телевізійних новин і знає все, що відбувається в країні.

В листопаді минулого року ніхто не міг передбачити, що через півроку Україна матиме окупований Крим та бойові дії на сході. Ймовірно і сьогодні ми так само не знаємо, що буде з нашою країною за кілька місяців.

Минає дуже важкий рік для України. Сьогодні йде війна на сході, яка несе розруху, голод і смерть. Часто можна почути нарікання в бік центральної влади з приводу погіршення рівня життя громадян, підвищення цін, продовжує панувати корупція, а на містах не помітно фактично ніяких змін. Спробую не погодитися. Неможливо видалити ракову пухлину безболісно, неможливо за півроку змінити прогнилу систему і не відчути на собі негативних наслідків цих змін. Кожному з нас у цей непростий час потрібно згадати про любов до ближнього, співчуття та єдність, бо тільки в єдності наша сила. І якщо ми не хочемо такого хаосу, як в Луганську, потрібно поступитися деякими матеріальними благами заради майбутнього життя у вільній європейській країні, бо ми на це заслуговуємо.

Слава безсмертному народу України!

Н. Світлична

Порекомендовать эту статью своим друзьям:

Революція Гідності. Рік потому

Революція Гідності. Рік потому фото:

Опрелюднення проектів рішень

Які проблеми сьогодні вирішуємо і що плануємо зробити

Новини кримінальні

Захистили проектів на 22,5 мільйони гривень

Минулого тижня до нас завітали Литовці!