Ми домовилися, що сільський голова не буде мене супроводжувати під час прогулянки селом та під час спілкування з людьми. Я завжди вважала, що сільські жителі більш гостинні, більш ввічливі, більш добрі. Можливо тому, що вони більш працелюбні та менш вибагливі ніж ми – городяни. У них немає пихатості, немає зверхнього ставлення навіть до незнайомців. Вони із задоволенням відповідають на запитання та висловлюють свою точку зору. В магазині привітна продавчиня Миколаївна із задоволенням пригостила нас кавою.
Зачаровує краса найбільшого ставка, який розташувався прямо посередині села. Правда, сільський голова мріє, що колись цей ставок вони почистять і облаштують місця для купання. Але поки що це тільки в планах. А що дійсно зробили, так це впорядкували територію вздовж дороги по дамбі та написали проект на будівництво мережі зовнішнього освітлення цієї ділянки світильниками на сонячних батареях. Сам проект вже пройшов всі необхідні експертні оцінки, всі владні кабінети, проте чиновники ніяк не насміляться остаточно поставити свій підпис. А час іде. Щоб не вийшло як з ремонтом доріг в селі — виділили кошти, розпочали ремонт, а з області так гроші і не надійшли та залишилися неосвоєними.
Неподалік від ставка розташувалася школа. Будівлі доволі великі, але всі доглянуті. Видно, що вона розрахована на велику кількість учнів, але сьогодні там навчається з півсотні дітей та близько двадцяти у дитячому садочку. Петрівчани дуже трепетно ставляться до збереження шкільного закладу. Кажуть: «Розвалити легко, а спробуй тоді відбудувати!». Це така їхня реакція на пропозицію зробити опорну школу у Містках. І це не противність, а здоровий глузд. Петрівчани підходять до цієї пропозиції розумно. За даними рейтингу, їхня школа стоїть на вищий сходинці, ніж сусідська. Та й будівля набагато краща. Тому вони пропонують навпаки зробити опорну школу в їхньому селі, заодно і дорогу відремонтувати, щоб возити учнів із сусідніх населених пунктів.
Також жителі Коржового хотіли б відремонтувати дороги, зробити вуличне освітлення, облаштувати місця для купання на ставку. Загалом все, що потрібно для комфортних умов проживання у будь-якому населеному пункті. Якщо інфраструктура села буде такою ж як у місті, а рівень життя буде однаково високим, то сільський житель буде вигравати за рахунок проживання на екологічно чистій території. Сподіваємося, що колись жити в українському селі буде престижніше, ніж у місті.
Петрівчани не дуже радіють обєднанню громад. За словами жителів села Людмили та Миколи, Петрівська громада, скажімо так, не бідна, завдяки допомозі фермерських господарств та одноосібників: «Втім, якщо вже обєднання не уникнути, то хоча б обєднуватися зі Сватовим. Депутати Петрівської сільської ради пропонували це Сватівському міському голові, але поки що питання залишається відкритим».
Гуляючи селом, спостерігаєш, що загалом всі будинки охайні і впорядковані. Є, звісно, покинуті будинки, які заростають буряном, втім, за словами сільського голови, майже у кожного з таких будинків є господарі, які просто не живуть в селі.
Що стосується благоустрою, то сміття на вулицях немає. Вячеслав Олександрович каже, що проблема з побутовими відходами існує, бо немає комунального підприємства, яке б займалося збором ТВП. Це ще один аргумент, аби обєднатися з містом. «За три кілометри від села є місцеве звалище, але не кожен житель вивозить туди сміття, тому несанкціоновані сміттєзвалища є, - наголошує Вячеслав Кірічок. - Сільська рада розглядає різні варіанти вирішення проблеми, в тому числі щодо роздільного збору ТВП. Ми у фермерів закупили спеціальні мішки з-під добрив. Хочемо по вулицях поставити по два контейнери спеціально під ці мішки – один для скла, а інший – для пластика. Вже є домовленість з підприємцями, які збирають таку вторсировину. Але поки що це тільки задумки. Сьогодні ж головна проблема – вода».
Справа в тому, що село Коржове, які і Лагідне, розташовані майже на висоті 200 м над рівнем моря. Тому в цих селах зроду-віку не було води. Як розповідають старожили, люди завжди користувалися водогоном, який був прокладений з с. Промінь. Опікувався колись цією спорудою радгосп, але після його розпаду труби поступово зносилися і жителі громади залишилися без води. «Сьогодні ми проклали нову гілку водогону протяжністю трохи більше чотирьох кілометрів в рамках проекту по ДФРР, який ми успішно захистили, - розповідає сільський голова. – Але залишається зробити другу чергу водогону (трохи більше кілометра) до водонапірної вежі і провести пуско-налагоджувальні роботи. Позитивне рішення цього року стосовно фінансування завершення робіт може прийти від Європейського Інвестиційного Банку, якого наша громада «терпляче» чекає. Також цього року в Державному Фонді Регіонального Розвитку ми виграли проект з будівництва підвідного водогону до с. Лагідне, де проживають 135 жителів. Вже й проект затвердили, а грошей і досі немає. Літо пролетить швидко і я побоююсь, щоб не прийшлося рити землю пізньої осені. Ми з сільського бюджету в рамках співфінансування виділили кошти з вільного залишку та побудували, нову водонапірну башту (зараз ведуться пусконалагоджувальні роботи), бо стара вже давно прогнила і тече, а вода у нас на вагу золота. Спасибі усім фермерам та одноосібникам, які завжди допомагають вирішувати ті чи інші проблеми. Але ми і самі не сидимо склавши руки. Подаємо і захищаємо проекти і по ДФРР, і по Інвестиційному банку, і в області. Беремо участь всюди, де тільки можливо. Проекти пишемо самі, бо наймати когось дорого».
Сьогодні поки що вода в населені пункти подається з перебоями, а з Лагідним взагалі біда, бо там відсутня башта Рожновського для накопичення запасу води, яка подається насосом. Поки насос качає, поки вода є. Але устаткування не може працювати цілодобово, адже це дуже дорого. Тому насос працює вночі, коли електроенергія дешевша. Сьогодні всі витрати по обслуговуванню водогону в с. Лагідне взяв на себе один із місцевих фермерів – Олег Барабаш, а в с. Коржове – Віктор Ходов, за що їм люди дуже вдячні. Тому головне питання для сільради сьогодні - подача води. Петрівчани для цього готові навіть віддати всі гроші вільного залишку. Навіть важко уявити, що поряд з нами живуть люди, у яких вода не тільки подається по годинах. Частенько жителі взагалі сидять без води. Одного разу це тривало три місяці. І це при тому, що в жодній хаті немає колонки чи колодязя, бо на цій території взагалі немає води. Є в селі і каналізаційна система, але після розпаду радгоспу вона ні в кого на балансі не знаходиться, тому для усунення будь-якої аварійної ситуації люди самі наймають спеціалістів.
Втім, такі спартанські умови життя не впливають на прагнення петрівчан відроджувати своє село – ремонтувати памятники, підтримувати у належному стані братські та покинуті могили, лікарські пункти, клуби та будинок культури, встановлювати дитячі майданчики тощо.
Колись Петрівка вважалася найпотужнішим осередком культури. Звідси вийшло не тільки багато відомих музикантів, а й інших діячів мистецтва. Будинок культури будувався з розмахом – одна глядацька зала розрахована на 450 місць. Але потім грошей на його утримання не стало, дах потік, через що почали руйнуватися стіни, прогнили вікна. Тому Вячеслав Олександрович разом з депутатами вирішили поступово відновити цю будівлю, де проводяться всі загальносільські заходи. За кошти сільської ради та в рамках реалізації проекту в першу чергу замінили дах з використанням сучасних матеріалів та утеплювачів. Стіни їх теж планується утеплити. «Окрім цього замінили більшість вікон на енергозберігаючі, – розповідає директор будинку культури Сергій Скриннік. – Тепер по черзі відновлюємо кімнати, але обєм робіт дуже великий. Втім, як то кажуть, головне – почати! На даху встановили вишку під Інтернет, бо плануємо в майбутньому ним користуватися, коли відремонтуємо кімнати для бібліотеки. Потрібно зробити ремонт у глядацькій залі. Також в планах відремонтувати спортивний зал. Втім, на цей обєкт, мабуть, потрібно писати окремий проект».
Проте заклад працює за різноманітними напрямками. Є музичні та танцювальні колективи, естрадне мистецтво, жінки чекають поки відремонтується кімната для занять фітнесом. Люди хочуть відвідувати цей заклад, але петрівчани і від допомоги райради б не відмовилися. Зокрема будинку культури вкрай необхідні музичне обладнання та інструменти. Це дуже актуально, бо діти в селі бажають займатися естрадною музикою. Власне, для мешканців Петрівської тергромади не актуальних питань не існує.
Побували ми в гостях якраз на святкування Дня захисту дітей. На майданчику біля будинку культури зібралися майже всі дітлахи, їхні батьки, бабусі та дідусі. Було все – пісні, танці, конкурси, малюнки на асфальті, подарунки та величезний торт на додачу. Свято пройшло весело і цікаво. Видно, що готували захід небайдужі люди. Під час спілкування з петрівчанами, відчуваєш, як трепетно та з любовю вони говорять про своє рідне село, бо це їхня мала батьківщина і вони прагнуть зробити її більш привабливою та чарівною задля своїх нащадків.
Відповіднодостатей9,13ЗаконуУкраїни«Прозасадидержавноїрегуляторноїполітикиусферігосподарськоїдіяльності»,плануприйняттярегуляторнихактів ...
читать далее »
Унашомумістіживутьрізнілюди.Однілюблятьсобак,інші-котів.Одніїздятьнаавтомобілях,інші-ходятьпішки. ...
КАЖЕ,ЩОЗБЕРІГАВКОНОПЛЮДЛЯСЕБЕ
Минулоготижняу48-річногомешканцяс.Райгородка,поліцейськівиявилиполіпропіленовийпакетзречовиноюрослинногопоходження ...
КабінетМіністрівУкраїнисвоєюпостановоюзатвердивпроективрамкахфінансовоїугодиміжУкраїноютаЄвропейськимінвестиційнимбанкомзметоюреалізації ...
Якрозповів"Голосугромади"міськийголоваЄвгенРибалко,Сватовевідвідаладелегаціязміста-побратимаПлунге.Підчасвізитуобговорювалисяпитанняналагодження ...
