Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі, наші любі читачі, інтервю юного сватівчанина Ростислава Дзюби, який багато чим цікавиться, йому цікаво навчатися новому та незвіданому. Сьогодні Ростик спробував себе у журналістиці. Чи гарно у нього вийшло — судити лише вам.
Нам дуже приємно, бо це інтервю є першим, яке до нас надійшло від дитини. Впевнені, що серед дітей Сватівщини є чимало талановитих, тому ми запрошуємо вас до співпраці, адже матеріали на дорослі теми, написані дітьми чи підлітками — це завжди цікаво і повчально. До того ж, сторінка «News «Юність Слобожанщини» була започаткована не лише для того, аби про ВАШЕ шкільне чи позашкільне життя писали ВАШІ вчителі, а для діалогу з ВАМИ. Отже чекаємо на ВАШІ листи та розповіді!
У травні в приміщені Сватівської міської ради відбулася зустріч з поетами та прозаїками сучасності. Мені випала нагода поспілкуватися з Сергієм Вікторовичем Жаданом — українським письменником, поетом, перекладачем, громадським активістом. Сергій Вікторович є автором романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія» та інших. Літературні твори Сергія одержали численні Національні та Міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року — віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори.
Пропоную вашій увазі інтервю з Сергієм Жаданом.
Я: Ось Ви великий поет…
Жадан: Це Ви зараз про мене?
Я: Так, так (сміх у залі). Я про Вас багато чув, але ніколи ще не бачив. (Сміх у залі). Оце побачив тільки зараз. І ось, коли я Вас побачив, то хочеться Вас почути. Я підготував декілька питань, хочу, аби Ви на них відповіли (сміх у залі, після нього вигук: «Молодець!»). Отже, дата і місце народження (сміх у залі).
Жадан: 23 серпня 1974 року, районний пологовий дім міста Старобільська Ворошиловградської області.
Я: Спасибі. Тепер про Ваш життєвий шлях. Багато дітей є в Україні, а ось Ви стали відомим письменником. Як же Вам це вдалося? У якій Ви школі такій навчалися? (Сміх у залі).
Жадан: Дякую Вам за питання. Я закінчив Старобільську гімназію №1 91-го року. Я на той час, коли закінчував її, вже писав вірші, й у мене на той час вже було написано шість віршів. Я вважав їх дуже хорошими. Сьогодні я так не вважаю. Я їх не памятаю і, слава Богу, вони ніде не були надруковані. Але я писав з того часу, та й дуже хотів стати письменником. Все-таки з дитинства страшенно любив літературу, багато читав і писав, і завжди хотів цим займатися все своє життя. І займаюся до сьогодні, і страшенно з цього тішуся.
Я: Чи можете назвати пять своїх улюблених творів?
Жадан: Ні, не можу. Я краще назву письменників, які були для мене дуже важливими, коли починав писати. Отже, був кінець 80-х – початок 90-х. Зовсім інший час, зовсім інша країна. Останні роки існування Радянського Союзу. І тоді почали видавати багатьох письменників, репресованих у 20-х—30-х роках, яких раніше не друкували. І це для мене були справді перші письменники, яких я прочитав з власної волі, з власного бажання, а не тому, що вони були в шкільній програмі.
Це були письменники 20-х років (Микола Хвильовий, Микола Куліш) та 60-х років. І саме тоді я дізнався, що моїм земляком є Іван Світличний, письменник, перекладач, надзвичайно важлива постать покоління 60-х років. Він народився в селі Половинкине Старобільського району. І там навіть в 90-х роках на його будинку встановили меморіальну дошку про те, що він тут народився, а потім, наскільки знаю, її просто збили. І хата стоїть така покинута. І це настільки несправедливо, що потрібно щось міняти.
Ми часто самі винні в тому, що про наш регіон, наші міста й села мало знають. Є така стереотипна думка, що з Донбасу ніхто не складає певної частини соціокультурної спадщини...
Я: ...що там живуть лише нахабні люди...
Жадан: ...так, живуть лише сепаратисти, якісь малокультурні люди і звідти нічого хорошого нема. То є велика дурниця і велика несправедливість, бо і з Луганщини, і з Донеччини походить величезна кількість письменників, музикантів, театральних діячів. Зокрема я знаю, що на вашому залізничному вокзалі висить дошка, присвячена Володимиру Сосюрі, а зі Старобільського району походить Іван Світличний – люди, які насправді є великою гордістю нашого краю.
Я: Чи можете пригадати цікаву історію зі свого життя?
Жадан: Так, можу. Є в мене приятель – художник Вадим Петров, трішки старший за мене, зараз йому років пятдесят.
На початку 70-х, закінчивши вищий навчальний заклад у Харкові, він відбував практику в місті Сватове, у психіатричній лікарні: студентів, що вчилися на художників, запрошували на які-небудь заходи, в піонерський табір або до лікарні, санаторію; там вони щось малювали – оце їхня практика.
І йому замовили зробити панно на стіні. Він малював, а робота його називалася «Перемога розуму». За ідеєю — лежав пацієнт, а над ним стояли лікарі, що його повертали до життя. Ідея була гуманістична, дуже хороша. Єдине – що він був доволі таки прогресивних поглядів, досить бунтарним і не згодним з радянською системою. Це був початок 80-х років. І він намалював в образі одного з лікарів доктора Зигмунда Фрейда (сміх у залі). Намалював досить схожого — Вадим знайшов портрет і з нього змалював. Уявіть собі — Фрейд піднімає пацієнта в лікарні міста Сватове!
Хтось не впізнав, хтось не здогадався, але все-таки приймальна комісія зрозуміла, кого мав на увазі художник. А Фрейд тоді був заборонений — буцімто це була шкідлива течія, антирадянська крамола. І моєму другу сильно дісталося, роботу не прийняли, хоча й не знищили, наскільки мені відомо з того, що він говорив. Він показував мені фотографію роботи, а ось чи залишилася вона до сьогодні – для мене це загадка. Хотілося б потрапити до лікарні й подивитися.
Я: Спасибі вам за інтервю.
Ростислав Дзюба