В Україні за шахрайство передбачена кримінальна відповідальність. Стаття 190 Кримінального кодексу України визначає, що шахрайство – заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Злочинець протиправно заволодіває не тільки майном, грошима, цінностями тощо, а й правом на майно. В результаті шахрайських дій потерпілий – власник, володілець, особа у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обовязковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

Кримінальний кодекс України визначає два загальних шляхи здійснення шахрайства: обман та зловживання довірою. Під обманом розуміється повідомлення неправдивих відомостей або навіть замовчування відомостей, які мають бути повідомлені (такі дії та бездіяльність обовязково мають переслідувати мету заволодіння чужим майном або придбання права на майно). Обман може здійснюватися в будь-якій формі: усній, письмовій, в електронному повідомленні, через підробку документів чи листів, телефонних дзвінків тощо.

Наприклад, зловмисник, представившись співробітником банківської установи отримує інформацію за допомогою якої має доступ до рахунків потерпілого.

Під зловживання довірою розуміється такий вид обману, який здійснюється з використанням зловмисником довірливих відносин з жертвою, що можуть бути результатом дружніх чи навіть родинних відносин, інших обставин, які тягнуть за особою існування чи виникнення довіри жертви до злочинця.

Наприклад, зловмисник заводить знайомство з жертвою, регулярно спілкується з нею та входить у довіру, а отримавши від жертви гроші – зникає разом із ними. 

Головна особливість такого виду протиправного привласнення чужого майна (грошей), як шахрайство полягають в тому, що в момент його вчинення жертва злочину впевнена у законності подій, що відбуваються, і під впливом обману.