В їхній родині було шестеро дітей, але в страшні роки голодомору вижило тільки двоє – моя матуся з братиком. Бабуся, Остапенко Ганна Митрофанівна (1898 року народження) розповідала, що один раз на день отримувала по карткам 4 шматочки хліба. Отримає хліб, роздасть усім, а свій шматочок заховає, бо ввечері знову поділить його на всіх. Вижити тоді вдалося за рахунок мерзлого буряку, який копали десь на полі». (Л. Каламайко)
Ось такі невеличкі свідоцтва про страшний голодомор українського народу час від часу надходять до нашої редакції. Дуже добре, що люди знають і памятають історію своєї родини. Памятають голодомор, як страшне соціальне явище, яке ціною мільйонних життів вдалося пережити Україні.
Довгий час дані події та масштаб цієї катастрофи 1932-33 років замовчувався. Сьогодні вже не потрібно маскуватися, щоб дізнатися про реалії того часу, не потрібно замовчувати, як це було раніше. Але саме сьогодні починають доходити до нас звістки, що й у наш час люди в Україні потерпають (і навіть помирають) від голоду. За офіційними даними вже 64 людини вмерло через відсутність їжі в так званій «Новоросії». Тільки вдумайтеся, як це дико звучить у 21-му столітті. Виникає питання: чи має право існувати подібна квазіреспубліка, яка з‘явилася на українській землі? Чи має право на існування, так звана, влада цієї “республіки”, яка вбиває наших громадян, морить голодом своїх же прихильників чи тих, хто не зміг виїхати в силу різних причин?
Сьогодні на територіях, де правлять сепаратисти, вже спостерігаються «голодні» бунти простих громадян, бо ми знаємо, що голод - страшніший за будь-яку зброю. Цих людей заспокоюють обіцянками, що сусідня країна допоможе. Враховуючи чорні сторінки української історії, хіба Росія буде годувати пенсіонерів «Новоросії»? Ті, хто це стверджує – наші вороги! А ті, хто в це вірить – їхні посібники!
Єдиним фронтом виступаємо за єдину непереможну Україну, за мир!
Кор. “Голосу громади”