Пісня: "Варта на горі, або Сватівський світанок"

Привіт, мій друже Сватове, як ти живеш в імлі? Тебе скували холодом, чужинці-москалі. Та знаю я, що серце, б’ється попри біль і страх, Ти віриш, що розвіється, ворожий сірий прах. Я подумки дивлюсь туди, де річка і мости, Ми скоро вже повернемось — ти тільки, друже, жди! (Приспів) Чекай, мій краю рідний, ми проженемо зло, Щоб сонце, над Луганщиною, вільне знов зійшло! Ми знищимо цю темряву, здолаєм ворогів, І прийдем з Перемогою, до батьківських порогів. Згадаю я, той аромат, що линув по дворах, Як «мез» гудів, і соняшник, хилився на полях. Олія пахла золотом, і літом, і теплом, Здається, світ весь дихав тим, натруженим добром. Цей запах рідний, сватівський, я в пам'яті несу, Як символ, що не знищити ні душу, ні красу. Поглянь на гору, — там стоїть історія жива, Козацька вежа з дерева, цю варту не здава! Вона чекає наших рук, і світла, і вогнів, Щоб жовто-синій стяг на ній, навік замайорів! Вона стоїть, як оберіг, над містом у тиші, Вона, це є незламний дух, тут, нашої душі! (Приспів) Чекай, мій краю рідний, ми проженемо зло, Щоб сонце, над Луганщиною, вільне знов зійшло! Ти чуєш, друже Сватове? Ми близько, ми йдемо! Ми, нашу землю рідную, нікому не здамо! ... Ми йдемо... Вже скоро... Чекай...